Байки

  
СПІВАКИ
 
 
 
Сусід до себе кликав кума: 
 
- Приходь лиш, брате, на часок: 
 
По чарці вип’ємо, сальця з’їмо шматок…- 
 
А справді - так не те він дума; 
 
То кумові сказав він тільки так! 
 
Хотілося ж, щоб похвалиться - 
 
Яких він назбирав Співак. 
 
От кум прийшов; посіли як годиться; 
 
По одній випили, по другій налили… 
 
Тут парубки як утяли! 
 
Роззявили роти - гукають… 
 
Хто вгору дме, а хто пищить… 
 
Аж головою кум вертить: 
 
- Чорт батька знає як співають! - 
 
Став він хазяїну казать,- 
 
Аж вуха далебі болять! - 
 
- Та, може, й так…- хазяїн став мовляти,- 
 
Є трохи хвалшу, що й казати… 
 
Так он що - все народ такий, 
 
Як кажуть, золотий! 
 
То сількісь, що не так співають, 
 
Зате горілки не вживають! 
 
 
 
А по мені - вже лучче пий, 
 
Та діло розумій. 
 
 
1853.
  
СКОРОБАГАТЬКО
 
 
 
Десь на шляху, біля діброви, 
 
У хаті чепурній шинкарочка жила; 
 
Про біле личко, чорні брови 
 
Далеко чутка йшла. 
 
Один купець - забув, як звати,- 
 
Із ярмарку багато грошей віз 
 
І до шинкарчиної хати 
 
Він привернув і з воза зліз. 
 
Вишнівочка-первак, хазяйка чорноброва, 
 
Та ще к тому веселая розмова 
 
Забавили його, 
 
І він забув погонича свого. 
 
Шинкарка язиком, як на цимбалах, грає, 
 
Купець, прицмокуючи, п’є, 
 
Погонич все на клунок поглядає, 
 
Бо догадавсь, яке добро там є. 
 
У хаті жарти, сміх; погонич пильно слуха 
 
Та й думає: «Багатим всюди рай». 
 
А біс йому в обидва вуха 
 
Все шепче: «Утікай! 
 
Багатирем ти станеш, будеш паном, 
 
Розкошуватимеш весь вік…» 
 
І розум в голові покривсь чудним туманом… 
 
Погнав він коненят і десь у полі зник. 
 
Одумався гуляка, вийшов з хати, 
 
Туди-сюди - було та загуло… 
 
Купець заметушивсь…«Рятуйте!» - став кричати, 
 
А рятувать і нікому було. 
 
Побіг він, плачучи, шукати вітра в полі; 
 
Нема ні чутки, ні сліда. 
 
Не сподівався він такої злої долі, 
 
Не снилася йому така біда. 
 
Літали в полі скрізь і вітра не піймали… 
 
Рибалки шапочку край берега найшли, 
 
І хвилі їм нічого не сказали, 
 
До моря горе понесли. 
 
 
 
За днями дні летіли і минали; 
 
Пристарілось і те, що змолоду цвіло; 
 
Багато деяких пісень переспівали; 
 
Постало те, чого і не було. 
 
Скоробагатько по горі скотився, 
 
У городі на ноги став,- 
 
На пустирі будинок уродився 
 
І всіх причарував. 
 
Меди і вина щастя розливало, 
 
Скоробагатько панував, 
 
Усе йому кувало і плескало, 
 
І чорт дітей, як кажуть, колихав. 
 
Як бджоли на той мед, злітались городяне, 
 
І ласо їли всі, і солодко пили, 
 
Розумником його зробили громадяне, 
 
Хоч казочку про шапочку й плели… 
 
Що язики! Не вимовчать ніколи, 
 
А добрі пироги 
 
Не вороги; 
 
Не слід цураться хліба й солі. 
 
 
 
Хотів сказать ще більше я, 
 
Та перебила доленька моя: 
 
«Даремна,- каже,- річ, і рот тобі замажуть, 
 
Сиди собі, не лізь, 
 
Бо золотий обушок, люди кажуть, 
 
Відчинить двері скрізь». 
 
 
1892-1893.
  
СИЛА
 
 
 
Щоб хуторну хандру прогнати, 
 
Один вигадливий Панок 
 
Задумав до себе розумних наскликати 
 
І світом мудрості розбуркать свій куток. 
 
На раду він покликав Кума, 
 
Бо між розумними то був найкращий цвіт: 
 
Він і мовчить розумно, і розумно дума, 
 
Бо знав людей і бачив світ. 
 
Приїхав Кум - і почали судити: 
 
- Отак і так,- Пан каже,- хочу я; 
 
Чи буде бобу решето, скажи ти? 
 
Чи гарна вигадка моя? 
 
- Цікаве діло! Що й казати! - 
 
Промовив Кум.- Гаразд придумав ти; 
 
Хоч не багатечко, а можна назбирати, 
 
Бо дурнями, мовляв, хоч греблю нагати… 
 
Ось нум лічить, чи прийдеться до діла? 
 
Панько Небреха - перша голова, 
 
Вовчок та Мирний - се ще два; 
 
Нечуй та Свистуненко Сила… 
 
- Тю-тю на тебе! - крикнув Пан.- 
 
На біса ти до гурту пхаєш Силу? 
 
Хіба за те, що дорогий жупан?. 
 
А от і проминув ти Сліпченка Данилу! 
 
- Цить,- каже Кум,- я не збрешу; 
 
Не торохти, сховай слова завзяті, 
 
Скажу я нищечком, бо піч у хаті…- 
 
Той ухо прихилив, а Кум шу-шу, шу-шу… 
 
- Хіба! - промовив Пан і засміявся.- 
 
Покличемо і Силу, коли так… 
 
Розумний, Куме, ти удався! 
 
Куди не поверни - мастак.- 
 
Як радилися, так і сталось; 
 
Як квіточка, надія розцвіла; 
 
Хоч небагатечко гостей зібралось, 
 
А все ж бесіда гарная була. 
 
Як тихая вода, лились розумні речі 
 
І вимовлялось те, чого ніхто не чув; 
 
І Сила там між ними був - 
 
Скакав, як дурень з печі… 
 
 
 
- От тобі й на! - хто-небудь пристидить.- 
 
Розумних кликали і дурня приліпили, 
 
Правенько почали та й покривили…- 
 
Та годі вам, мовчіть! 
 
Тут сила не в тому, що дурень Сила, 
 
А в тім, що гроші - сила. 
 
 

Купить полную версию книги