Українські поезії

  
ДО ВАРКИ
 
 
 
Ну, дядино Варко!
 
Прийшлось було шпарко:
 
Таке напало,
 
Опановало,
 
Що притьмом згинуть
 
І ноги одкинуть!
 
Груди підперло,
 
Нутро замерло;
 
Очі - цибульки,
 
На носі бурульки,
 
А з носа... крий боже!
 
Що й сказать не гоже:
 
Знай, хлюпа і плюска,
 
Мов в калюжі гуска!
 
А в пельці ж то, в пельці!
 
Неначе в бутельці;
 
Зашпунтовало,
 
Замуцьовало,
 
Що ні ковтнути,
 
Ані дихнути!
 
Так тебе скрутить,-
 
Аж баньки помутить,-
 
А в роті бридко,
 
Що й плямкнуть гидко:
 
Приміром, вівці
 
Стояли на днівці!..
 
Язик - мов з сириці,
 
На язиці печериці...
 
Така нудота,
 
Шо й вмерти б охота!
 
А тіло мліє,
 
В очах жовтіє,
 
І млосно, і нудно,
 
І так якось чудно:
 
Все б то на воміти...
 
От жінка й діти
 
Голосять: «Тату!
 
Покличмо в хату
 
Варку, то, може,
 
Трохи поможе!»
 
Покликали Варку,
 
Піднесли їй чарку:
 
Вона ж як погляне.
 
«Се,- каже,- погане!
 
Се, бач, од пристріту!
 
Подай воду гріту!»
 
Подали водиці
 
І кухоль з полиці.
 
Звернула до сходу,
 
Подула на воду.
 
Перехрестилась
 
І помолилась;
 
І над водою -
 
Кив головою!
 
Кивала-кивала,
 
Шептала-шептала,
 
Подивилась в вічі,
 
І сплюнувши тричі,
 
Та й бурх солі в склянку,
 
Мабуть, з хвиліжанку!
 
«Випий же,-каже,-
 
Жінка дьогтем змаже».
 
Випив, скривився,
 
Трохи не скрутився!
 
Бридка од одмінка!
 
От шмарує жінка;
 
Вона ж ялозить,
 
А тут морозить;
 
А піт підо мною
 
Ропа ропою!
 
Я зціплю зуби -
 
Трусяться губи...
 
Тут - гульк! - надо мною
 
Нічною добою
 
Скоїлось диво -
 
З сирівцю пиво!
 
От я й оклигав!
 
А то б проплигав
 
По пеклу довгенько...
 
Ну, дядино-ненько!
 
Воно за сю ласку
 
Дав би й на запаску,
 
Та грошей не маю,
 
Хіба заспіваю.
 
А ти, кобзарю,
 
Заграй про Варю!
 
 
Пісня
 
 
Ой не вода клубком крутить
 
В криниці й шумує.
 
То вдівонька сльози губить
 
І гірко жалкує.
 
Ой дарма тій воді литься
 
З повної криниці,
 
Як нікому в ній напиться
 
Свіжої водиці.
 
Нащо й слізки вдові лити,
 
Коли той вже в небі,
 
Що вмів сльози осушити
 
В незгоді й потребі?
 
Ой не горлиця ж на дубі
 
В діброві воркує,-
 
То вдова по мужі любім
 
Стогне і горює.
 
Не воркуй же ти, горленько,
 
Так смутно на гілці,-
 
Не почує твій друженько,
 
Захоплений в сілці!
 
Плакала й ти, Варю, вволю:
 
Мертвим сліз не треба;
 
Тепер дбай на дітську долю.
 
А долі жди з неба!
 
 
28 декабря 1857 г., Харьков
  
ПЕРЕЛОЖЕНИЕ ПСАЛМА 139
 
Изми мя, господи, от человека лукава;
от мужа неправедна избави мя.
 
 
О, вирви, господи, мене з рук чоловіка,
 
Що шарпає мене, мов горлицю шульпіка!
 
І од лукавого мене ти слобони,
 
Бо в серці щось лихе задумують вони
 
І гострять на мене свої, мов стріли, зуби;
 
Шукають, де ступлю, вони моєї згуби.
 
Язик їх - патока, а думка не така -
 
Отрута лютая, ще гірш от мишака.
 
О! визволи мене од хитрих ворогів,
 
Що підо мною день і ніч копають рів!
 
Бач, притрусили, як тенета, квіточками!
 
Бач, під моїми, як капкан, стирчить ногами,
 
І, мов тим пліточкам, принаду на гачках
 
Розставили вони скрізь на моїх стежках!
 
От в смутку я й кажу; ти, госпідь мій, надія,
 
Рятуй! бо до землі моя приклякла шия!
 
Ти ж боронив мене, за мене скрізь знайшовсь,
 
Як з ворогами я за честь твою боровсь.
 
Не попусти й тепер мене ти в вражі руки,
 
Бо так роз'юшаться, що наберусь я муки!
 
А що ті брехуни на мене там несуть,-
 
На їх же голови ті кривди і спадуть.
 
Із неба угілля спаде і злих попалить,
 
І янгол кари їх на дно до пекла звалить.
 
Та вже не пановать на світі брехунам,
 
Не здобровать і злим, що допікають нам.
 
Хоч присягнуть,- їм суд у господа недовгий,
 
Всяк одбере своє: зобидчик, пан і вбогий.
 
Прославить же тебе правдивий чоловік,
 
І перед лицем твоїм в раю жив буде ввік.
 
 
7 декабря 1858 г., Харьков
  
ПОЯСНЕННЯ
 
застарілих та маловживаних слів
Базграти - писати, творити
Брашно - їжа, страва
Бузівок (бузимок, назимок) - однолітнє теля
Волос - пухлина
Вотще - даремно, марно
Враны - ворони, круки
Выя - шия
Габелок - шкіра з шиї коня або вола
Гостець - хронічний ревматизм суглобів
Дейко - хутко
Дзвінка - бубнова масть у картах