Байки
Часть 2 из 3 Информация о книге
14 апреля [1858].
ВОРОНА I ЛИС (ХИТРА СОРОКА)
Пробігає Лис голодний,Через пеньки скаче;Аж слухає: десь ВоронаНа гілляці кряче.Прибігає, хоть видати,Та ніяк дістати!..Лис хитриться і вертиться,Давай підмовляти.Підмовляє, щоб ізлізла,Заглядає в очі,Обіцяє м’яса гори,Ворона не хоче.«І не хочу, і не можу, –Стала говорити: –Іди, – каже, – коли хочеш,На село дурити!..Ти думаєш, що ВоронаРозуму не має,Сидить собі на гілляці,Нічого не знає.Та я знаю, що ти хочеш,Як собака, їсти,І хіба б я дурна була,Щоб думала злізти».«Бог з тобою, голубонько! –Став Лис прикидатись. –Та тепер вже, зозуленько,Нічого боятись:Вийшов указ з того світу,Щоб мир був усюди,Щоби мирно собі жилиІ звірі, і люди…»А Ворона розважає:«Брешеш ти, мій враже!»Далі кругом подивиласьТа й Лисові каже:«Та який же мир той будеТа спокій між нами,Коли онде йдуть до лісуСтрільці із хортами!»«Будь здорова, голубонько!»«А то що? куди ти?»«Таже стрільців несе лихо,Треба утікати!..»«А указ же з того світу,Що про мир писали?»«Може, вони ще указуТого й не читали».«Ну, не бійся ж, голубчику:Я лиш так сказала;Але вашого указуІ я не читала!..»18 апреля [1859].
ВОВК, СОБАКА І КІТ (СТАРИЙ ПЕС)
Як Собака стеріг хату,То й його тримали;Як постарівся, до лиха,Взяли та й нагнали…Іде, бідний, дорогою,Притулку шукає;Аж у лісі на поляніВовк його здибає.«Куди, – каже, – йдеш, Собако?»«Притулку шукати!»«А що ж твої господарі?»«Та вигнали з хати!»«Ну, нічого! Будеш, – каже, –У мене служити;В мене будеш, як дитина,У розкошах жити…А чи їв ти що сьогодні?!»«Ні, – каже, – нічого!»«Тож ходімо обідати!» –Каже Вовк до нього.Ідуть вони темним лісом,Ідуть чагарями,Ідуть вони пустим зрубом,Буйними ланами;Ідуть степом… Надибають:Стадо коней грає…Вовк пригнувся, поглядає,Здобич вибирає…«Бачиш, – каже, – ту лошицю,Що білії п’яти?Ото зараз, – каже, – з неїБудем обід мати».І в минуті почав землюПід собою дерти;Зачав дерти сиру землю,Як скажений, жерти.«Подивися-но на мене –З’їжилась чуприна?..»«З’їжилась, – Собака каже. –Встала, як щетина!»Знов він землю під собоюЗачинає дерти,Зачинає землю дерти,Як скажений, жерти…«А поглянь-но, – каже, – в очі:Чи посоловіли?»Пес поглянув йому в очі:«О, посоловіли!..»Вовк кулею до лошиці!Та й не сподівалась…Стадо в ноги, куди гляне,Лошиця осталась.Осталася, повалилась,От вони білують…Збілували тлусті стегна,Стали та й балюють…Відживився Пес голодний:«Що, – каже, – служити?..Та тепер я і без ВовкаМожу в світі жити…Тільки землі наїстисяТа сміло кидатись,І будь огир, будь лошиця,А мусить піддатись».І наїжився до ВовкаТа й давай брехати,Давай Вовка голодногоВід лошиці гнати.«Іди, – каже, – коли хочеш,А то прийдуть люди;Тоді тобі, вражий Вовче,Не до шмиги буде!»Подивився Вовк на нього,Як на того біса,Махнув хвостом, стрепенувсяТа й побіг до ліса.А Собака коло стерваДнює і ночує;Тілько в нього і роботи,Що бальом балює…І скінчив він всю лошицю,Поживи шукає:Іде собі дорогою,Аж Кота здибає.«Куди, Котику, мандруєш?»«Притулку шукати!»«А що ж твої господарі?»«Та вигнали з хати!»«Ну, нічого, будеш, – каже, –У мене служити:В мене будеш, як дитина,У розкошах жити!А чи їв ти що сьогодні?»«Ні, – каже, – нічого!»«Тож ходімо обідати!» –Каже Пес до нього.Ідуть вони по степові,Табун коней грає,Пес найкращую лошицюЗ стада вибирає.«Видиш, – каже, – ту лошицю,Що білії п’яти?Ото зараз, – каже, – з неїБудем обід мати!..»І в минуті став він землюПід собою дерти,Став він дерти сиру землю,Мов скажений, жерти.«А що, – каже, – подивися:Чи чуприна встала?»«Ба ні, – каже, – щось не встала!»«Та кажи, що встала!»І знов Котика питає:«Чи встала чуприна?»Хоть не встала, а Кіт каже:«Встала, як щетина».Зачинає знов він землюПід собою дерти,Зачинає землю дерти,Як скажений, жерти…«А поглянь-но, – каже, – в очі,Чи посоловіли?»Подивився Кіт у очі:«Не посоловіли!»«Та кажи-бо, старий дурню,Що посоловіли!»Бере Котик та й говорить,Що посоловіли.Пес, як куля, до лошиці!Вона – копитами!Так Собака і прослаласьДогори ногами!..Прийшов Котик, глянув в очі –Очі вже темніли…«Тепер, – каже, – то вже правда,Що посоловіли!»