Лірникові думи

* * *
 
 
Стоять діди край притвору, 
 
Служба закінчилась, 
 
І високая дзвіниця 
 
Дзвонами залилась.
 
 
 
Вийшов архирей, поїхав. 
 
Пани розійшлися. 
 
Коло старців тілько прості 
 
Люде осталися.
 
 
 
Осталися прості люди, 
 
Старців обділили 
 
І лірника запинили, 
 
Кругом обступили.
 
 
 
Обступили і просили 
 
Думу їм заграти. 
 
І зачали в його шапку 
 
Мідяки кидати.
 
 
 
І взяла за руку старця
 
Дівчинонька мила,
 
І на камінь край дзвіниці 
 
Стиха посадила.
 
 
 
І дід сів, настроїв ліру 
 
І зачав співати,
 
Зачав співи їм співати 
 
І на ліру грати.
 
 
  
1. ПОЧАТОК СВІТУ 
 
І
 
 
До початку сего світа, 
 
Ще до чоловіка, 
 
На престолі бог великий 
 
Жив із-перед віка.
 
 
 
І престолом було небо, 
 
Невидиме нами. 
 
І то небо в нас, хрещених, 
 
Зветься небесами.
 
 
 
Під ним друге було небо, 
 
Що зоветься раєм; 
 
І коли воно почалось, 
 
Того ми не знаєм.
 
 
 
Тілько знаєм, що в тім небі 
 
Ангели літали 
 
І святії пісні богу 
 
День і ніч співали.
 
 
 
І Сатанаїл-архангел 
 
Був їх старшиною 
 
І у бога називався 
 
Правою рукою.
 
 
 
Все він відав, всім він радив, 
 
Всім розпоряджався, 
 
І рай цілий його власним 
 
Небом називався.
 
 
 
А під раєм, його небом, 
 
Наше небо було, 
 
Но по нему ані разу 
 
Сонце, не мигнуло.
 
 
 
Лиш по нему чорні хмари 
 
Громом розривало, 
 
А під ними тьма стояла 
 
Й море клекотало.
 
 
II
 
 
І задумав бог і наше 
 
Небо освітити, 
 
І під небом нашу землю 
 
Грішну сотворити.
 
 
 
І приходить він до раю, 
 
Взяв Сатанаїла, 
 
І пішов під синє небо, 
 
Де бездна кипіла.
 
 
 
Синє небо туманіло, 
 
Вітри бушували, 
 
І під небом чорні хмари, 
 
Громи розривали.
 
 
 
Все чорніло і темніло ... 
 
Аж бог появився! -
 
Розійшлися чорні хмари, 
 
І грім запинився.
 
 
 
Засиніло небо наше, 
 
Сонце засіяло.
 
Стало тихо, лиш глибоко
 
Море клекотало.
 
 
 
І зійшов господь над море-
 
Море утихає;
 
І Сатанаїла в бездну 
 
Господь посилає.
 
 
 
Посилає його в бездну 
 
Піску жменю взяти, 
 
Щоб на морі, як на камні, 
 
Землю збудувати.
 
 
 
«І як вложиш,-господь каже,-
 
Руку у безодню,
 
Скажи: беру тебе, земле,
 
На славу господню».
 
 
 
І пішов він попід море, 
 
Ходить, розважає: 
 
« А ну, й себе пом'яну я!
 
Хто теє пізнає?!»
 
 
III
 
 
І зпустився в саму бездну, 
 
Руку опускає, 
 
Бере землю і до бездни 
 
Тихо промовляє:
 
 
 
«Ти poзкрийся, розвернися, 
 
Темная безодне!
 
Беру землю в ім'я своє
 
І в ім'я господнє!»
 
 
 
І узяв; іде водою, 
 
Жменю істискає. 
 
Но даремная робота:
 
Вода все змиває!
 
 
 
Поки вигулькнув із моря, 
 
Змило все подою, 
 
І явився він до бога
 
З голою рукою.
 
 
 
«Не хитрися,- господь каже,-
 
Не задумуй злого!
 
Іди знову, тілько ім'я
 
Не приточуй свого!»
 
 
 
Пішов знову й під водою 
 
Знов над богом кпився.
 
І знов з голими руками 
 
Наверху з'явився.
 
 
 
І розгнівався бог сильний: 
 
Небо задрожало, 
 
Море вспінилось, забилось 
 
І заклекотало.
 
 
 
І в минуті він іщезнув 
 
В морі під водою. 
 
Найшов бездну, бере землю 
 
Правою рукою.
 
 
 
І говорить: «Ти розкрийся. 
 
Темная безодне: 
 
Беру з тебе тепер землю 
 
Во ім'я господнє!»
 
 
 
І щаслива йому була 
 
Дальняя дорога, 
 
У минуті він з землею 
 
Вийшов перед бога.
 
 
ІV
 
 
І взяв господь тую землю, 
 
Ходить, розсіває.
 
А Сатанаїл невдячний 
 
Думоньку гадає.
 
 
 
Щоб землі у бога вкрасти, 
 
Вкрасти, заховати, 
 
А потому в своє ім'я 
 
Землю збудувати.
 
 
 
І роздумав свою думу 
 
На взиск чи на згубу: 
 
Тілько господь відвернувся, 
 
Хвать землі у губу!
 
 
 
А бог ніби і не знає: 
 
Решту досіває.
 
І розсіяв, як годиться, 
 
І благословляє:
 
 
 
«Рости, рости, моя земле. 
 
Куди зглянуть очі: 
 
Від восхода до полудня 
 
І до полуночі!»
 
 
 
І земля рости начала
 
І кінця не мала;
 
І зеленая травичка
 
Землю устеляла.
 
 
 
Да і тая, що у губі, 
 
Свого бога знає: 
 
Росте живо, виростає, 
 
Губу розпирає.
 
 
 
І зачав він, нечестивий, 
 
Хоркати, плювати,
 
I зачали і того скали
 
Й гори виростати.
 
 
 
І земля землею стала, 
 
Тілько посвятити. 
 
Но І нічка наступала: 
 
Тра було спочити.