Лірникові думи

XXXI
 
 
Вмер господь, а божа мати 
 
Над морем сиділа. 
 
Над морем вона сиділа, 
 
Суху рибу їла.
 
 
 
Аж приходить Петро з Павлом: 
 
«Вставай, божа мати, 
 
Іди сина з хреста зняти, 
 
Зняти, поховати».
 
 
 
Як почула божа мати - 
 
Руки ізломила 
 
І сухої половину 
 
Риби опустила.
 
 
 
І ожила та півриба, 
 
І досі ведеться. 
 
І та риба в нас, хрещених, 
 
Камбалою зветься.
 
 
 
І приходить божа мати, 
 
З хреста сина зняла, 
 
Плащаницею покрила, 
 
В гріб камінний вклала.
 
 
 
В гріб уклала і над гробом 
 
Страшно голосила, 
 
Доки стража того гробу 
 
Камнем не закрила.
 
 
 
Стража камінь привалила, 
 
Печать приложила 
 
І край гробу поставала, 
 
Вогонь розложила.
 
 
 
На діяння  [28] і в нас про те 
 
Хлопці споминають: 
 
Цілу нічку коло церкви 
 
Вогню не згашають.
 
 
XXXIІ
 
 
От субота і минає, 
 
Північ наступає, 
 
Стоїть стража коло гробу, 
 
Думоньку гадає...
 
 
 
Лиш минута за опівніч - 
 
Вдруг печатка рветься, 
 
Камінь з гробу підійнявся 
 
І об землю б'ється.
 
 
 
Засіяло кругом гробу, 
 
Стража утікає. 
 
І господь наш і спаситель 
 
З гробу воскресає.
 
 
 
І настав святий Великдень, 
 
Цілая неділя:
 
Всюди радість, всюди празник 
 
І душі весілля.
 
 
 
І відвідав господь матір, 
 
І усіх як треба, 
 
І на шостії неділі 
 
Вознісся до неба.
 
 
 
І вознісся бог на небо, 
 
А ми тут жиємо; 
 
Но колись і ми на небі 
 
З господом будемо.
 
 
 
Тілько богу тра молитись, 
 
Як годиться, жити, 
 
І святую волю божу 
 
Від душі чинити. 
 
 
(9-12 листопада 1856 р.)