Лірникові думи

XXIІ
 
 
І у нас багатий вечір 
 
Каждий рік буває. 
 
І господь в керницях воду 
 
В вино претворяє.
 
 
 
Лиш не знати, в яку пору, 
 
В якую годину, 
 
Щоб послати до керниці 
 
З відрами дівчину.
 
 
 
Було раз уже пізненько, 
 
Каганці згасали, 
 
А подекуди хрещені 
 
Вже й позасипляли.
 
 
 
Лиш в їдній убогій хаті 
 
Скалочка диміла. 
 
І на лаві при вечері 
 
Вся сім'я сиділа.
 
 
 
І що господь дав - із'їли, 
 
Стали воду пити. 
 
І напились, помолились - 
 
Тра начиння мити.
 
 
 
А при хаті на ту пору 
 
Ні краплі водиці. 
 
Взяла дівчина відерця, 
 
Пішла до керниці.
 
 
 
І набрала, і приносить, 
 
В діжку виливає... 
 
Коли дивиться - з відерця 
 
Вино витікає.
 
 
 
Взяла друге... ні! 
 
у другім Чистая водиця. 
 
І убогі вечір мали 
 
Такий, як годиться.
 
 
XXІІІ
 
 
Ба ще й друге в світі чудо 
 
В вечір сей буває - 
 
Вся худоба меж собою 
 
В північ розмовляє.
 
 
 
Лиш послухати їх мову 
 
Хто цікавість має, 
 
Незабаром після того 
 
Нагле умирає.
 
 
 
Був їден колись цікавий 
 
Мову тую знати; 
 
І приходить під обору, 
 
І став вартувати.
 
 
 
І от віл їден піднявся, 
 
Тяженько зітхає:
 
«Чого, брате, так зітхаєш?» - 
 
Другий віл питає.
 
 
 
«Як же ж мені не зітхати,- 
 
Каже той до того.- 
 
Завтра в яму повеземо 
 
Господаря свого».
 
 
 
І почув він - душа стала 
 
Лиш на волосочку. 
 
Біжить в хату: «Жінко, жінко! 
 
Дай білу сорочку!»
 
 
 
Вмився, вбрався, як до смерті, 
 
Богу помолився
 
І ще до світа, до рання, 
 
В труні опинився.
 
 
 
Плаче жінка, діти плачуть, 
 
Полежав він добу, 
 
І ті самі воли везли
 
Його тіло к гробу. 
 
 
XXIV
 
 
Проминуло неділь з десять, 
 
Може, й ще неділя, 
 
Як Христос-господь заходив 
 
На теє весілля.
 
 
 
І зібрав він тьму народу, 
 
Тьму неізчислиму. 
 
І із ними іде в місто, 
 
Місто Русалиму.
 
 
 
І зачали діти з вербів 
 
Гіллячки ламати, 
 
І ламати - і під ноги 
 
Господу кидати.
 
 
 
А господь гіллячки тії 
 
Всі благословляє.
 
Напослідок сам нагнувся, 
 
Їдну підіймає.
 
 
 
І потріпав Петра нею, 
 
І став промовляти: 
 
«Ще лиш тиждень - і Великдень 
 
Ви будете'мати...»
 
 
 
А Петро підняв гіллячку 
 
І Павла став бити, 
 
Злегка бити і те саме 
 
Йому говорити.
 
 
 
І зачали і всі люде 
 
Вербу підіймати, 
 
Підіймати, злегка битись, 
 
Да і примовляти:
 
 
 
«Ой верба б'є, а не я б'ю! 
 
Ще лиш тілько тиждень - 
 
І наступить, і настане 
 
В нас святий великдень...»
 
 
XXV
 
 
А тим часом бог приходить
 
Під тecoвi брами,
 
Входить в місто, а у місті
 
Аж кишить жидами.
 
 
 
I став господь їм казати,
 
Щоби Bipy мали,
 
Щоб на нашу святу Bipy
 
Bci поприставали.
 
 
 
Лиш «жид жидом», як той каже:
 
Віри не зміняє
 
Та ще й кпитися, поганий,
 
3 господа гадає.
 
 
 
Ніяково й говорити,
 
Що вони зробили:
 
Взяли товстую жидівку,
 
Коритом накрили.
 
 
 
I приводять Христа-бога,
 
Просять угадати,
 
Що б за диво під коритом
 
Мало в них лежати.
 
 
 
А господь подумав трохи,
 
Так coбi нібито,
 
Далі сміло жидам каже:
 
«Свиня під коритом!»
 
 
 
Жидова зареготіла,
 
Вдруг корито зняла,
 
Аж з-під нього не жидівка,
 
А свиня устала.
 
 
 
I бог вийшов з Русалими,
 
Вийшов, іде к морю,
 
К далекому іде морю,
 
На високу гору.
 
 
XXVI
 
 
А жидова, як те море,
 
Боввани збиває,
 
Лиш погляне на корито -
 
Пейси обриває.
 
 
 
Прийшов рабин їх Кайяфа,  [23]
 
I той зламав руки:
 
«Ловіть Христа! Беріть Христа
 
На cтрашнії муки!»
 
 
 
I гадають вони думу,
 
Як його зловити.
 
Аж являється Іуда
 
I став говорити:
 
 
 
«Я вci сховки його знаю,
 
Не журіться, люди,
 
I продам його на муки,
 
Тілько плата буде!»
 
 
 
«Якої ж ти хочеш плати?» -
 
Стали вci питати
 
I зачали у Іуди  [24]
 
Христа торгувати.
 
 
 
I на тридцять рублів рівно
 
Ціну тую збили,
 
I прокляті проклятому
 
Сріблом відлічили.
 
 
 
І нечистий злую душу
 
Ніби маслом маже,
 
І згорнув Іуда гроші
 
І рабину каже:
 
 
 
«В четвер, рівно вопівночі,
 
Будьте ви готові,
 
А тим часом, добрі люди,
 
Будьте ми здорові!»