Пісні

  
МОГИЛА
 
 
 
В сте­пах, де гриміла
 
Козацькая си­ла,
 
Від світу-по­то­пу
 
Лежала мо­ги­ла.
 
Лежала мо­ги­ла,
 
Як тая ца­ри­ця,
 
Що ї за­шеп­та­ла
 
На сон чарівни­ця.
 
І стан її пиш­ний
 
Трава пок­ри­ва­ла,
 
І го­ло­ву сон­ну
 
Калина вби­ра­ла.
 
І гілля ка­ли­ни
 
Плелося ко­са­ми,
 
І ке­тя­ги красні
 
Спадали бин­да­ми.
 
Із ліво­го бо­ку,
 
Словами ізри­та,
 
Лежала край неї
 
Камінная пли­та.
 
Чи прош­ло­го пам'ять,
 
Чи то­го, що бу­де, -
 
Що пи­са­но в нії,
 
Не віда­ють лю­ди.
 
Як військо, чор­но­биль
 
Стояв на сто­рожі,
 
І пісні їй піли
 
Пташенята божі.
 
Скажіть мені, лю­ди,
 
Кому з вас не ми­ла,
 
Кому з вас не лю­ба
 
Була та мо­ги­ла.
 
Зійдітеся ж, лю­ди,
 
Край до­ро­ги станьте…
 
Стисніть своє сер­це -
 
На мо­ги­лу гляньте!..
 
Могило-могило!
 
Ти, пиш­на мо­ги­ло!..
 
Де діли­ся ча­ри,
 
Краса ку­ди спли­ла?..
 
Коса із бин­да­ми
 
Лежить край до­ро­ги,
 
Покошене військо
 
Доломлюють но­ги.
 
Пройшли тяжкі плу­ги
 
Через твоє тіло,
 
І пиш­неє тіло,
 
Як ву­голь, зчорніло…
 
І тілько лиш камінь
 
Край нього біліє,
 
Но вже письмо дру­ге
 
На ньому рябіє!
 
І по­ле чорніє,
 
Коріння зси­хає…
 
І бу­сел пе­рис­тий
 
По ски­бах сту­пає…
 
Споров плуг тя­женький,
 
Задряпало ра­ло,
 
І в ра­ни насіння
 
Нерідне за­па­ло.
 
Запало насіння,
 
Коріння пус­кає
 
І си­лу чу­жую
 
Без жа­лю спи­ває…
 
І в місяців кілька
 
Край тої мо­ги­ли
 
З чор­но­би­лем ра­зом
 
Коноплі вро­ди­ли!..
 
Чорнобилю мно­го!
 
Подивіться, лю­ди!
 
Но бог свя­тий знає,
 
Що то за рік бу­де…
 
Де бу­ла ка­ли­на,
 
Там нап'ята бу­да…
 
Не вер­ху мо­ги­ли
 
Чорнобилю гру­да…
 
І ди­мить чор­но­биль,
 
Заким за­па­лає…
 
І "Вічную пам'ять"
 
Божий птах співає…
 
 
  
СВІТИТЬ МІСЯЦЬ СЕ­РЕД НЕ­БА...
 
 
 
Світить місяць се­ред не­ба,
 
Зіроньки кру­гом,
 
І всі лю­ди сном зас­ну­ли,
 
Опівнічним сном!..
 
Один я лиш не дрімаю,
 
Край вікна стою;
 
І тобі, дівча, співаю
 
Про ту­гу свою!..
 
Чи спиш, ми­ла, чи дрімаєш?
 
Любка, про­бу­дись!
 
Пробудися і в вікон­це
 
Виглянь-подивись!..
 
Най пог­ля­ну на ті лич­ка,
 
Що па­лах­ко­тять,
 
На ті очі, чорні очі,
 
Що вог­нем го­рять!..
 
Виглянь, ми­ла, як дрімаєш,
 
Най я по­див­люсь,
 
Подивлюсь на білі гру­ди,
 
К сер­цю при­гор­нусь!..
 
Пригорнуся, обів'юся,
 
Правду спом'яну…
 
І без ту­ги і без жа­лю
 
Вічним сном зас­ну.
 
 
  
ОЙ ЧО­МУ ТИ НЕ ЛІТАЄШ...
 
 
 
Ой чо­му ти не літаєш,
 
Орле си­вок­ри­лий?
 
Ой чо­му ти не гу­ляєш,
 
Хлопче чор­ноб­ри­вий?
 
Ой рад би я політа­ти -
 
Туман на­ля­гає;
 
Ой рад и я по­гу­ля­ти -
 
Туга не пус­кає.
 
Нема щас­тя ні за мною,
 
Ні пе­ре­до мною,
 
Тілько ту­га за ту­гою,
 
Журба за жур­бою!
 
Ходжу, нуд­жу се­ре­до дня
 
І по­се­ред ночі,
 
І ніко­ли сну не зна­ють
 
Заплакані очі.
 
Ізсихають мої очі,
 
І сльоза не ллється,
 
Тільки ту­га ко­ло сер­ця,
 
Як га­дю­ка в'ється.
 
В'ється ж во­на ко­ло сер­ця,
 
Серце роз­ри­ває,
 
Ударюся в си­ру зем­лю,
 
Земля не прий­має!
 
Ой піду я поміж ска­ли,
 
В мо­ре по­ва­лю­ся!
 
Як не в морі утоп­лю­ся,
 
В камінь розіб'юся!
 
І зле­тяться чорні пта­хи,
 
Сядуть на­до мною,
 
Заспівають "Вічну пам'ять"
 
Над мою жур­бою.
 
 
  
ХМІЛЬНИЦЬКА ПІСНЯ
 
 
 
Гей, брат­тя-ко­за­ки, сідлай­те-но коні!
 
Черкніть для охо­ти ви­на!
 
До бо­ку ша­бельку, на ру­ки повіддя,
 
На но­ги стальні стре­ме­на!
 
Не гну­ти нам шиї, ко­зацької шиї,
 
Під тяж­ким залізним яр­мом,
 
Не ню­ха­ти ди­му не­щас­но­го краю,
 
Що в'ється над на­ми кру­гом!
 
Чи в нас не та си­ла, що у батьків бу­ла?
 
Не тая ша­белька у нас?
 
Чи в нас не­ма ко­ней на сте­пах ши­ро­ких,
 
Чи ву­голь на люльці по­гас?
 
Нехай наші коні на чис­то­му полі
 
Тріпнуться і враз заіржать!
 
Нехай наші брат­тя, мо­лоді ко­за­ки,
 
На чис­теє по­ле біжать!
 
Нехай зно­ву бряз­не ша­белька стальная
 
В ко­зацьких залізних ру­ках!
 
Нехай зно­ву ля­жуть во­ро­гові кості
 
Могилами в на­ших сте­пах!
 
А люлька-го­луб­ка не­хай не вга­сає,
 
Паліть вражі се­ла кру­гом!
 
Нехай во­рог знає, повік не га­дає
 
Знущатися над ко­за­ком!..