Приказки

  
ВІЙНА
 
 
 
Молотив раз у попа
 
Парубок Микита
 
Та якось там i украв
 
Цілу мipкy жита.
 
 
 
Украв coбі та й сховав...
 
Прийшло сповідатись -
 
Лихе йогопідвело
 
Поповi признатись -
 
 
 
Лаяв-лаяв його піп,
 
Торгав за чуприну,
 
Наостаток i сказав:
 
«Отак, бісів сину,
 
 
 
Поки жита не буде,
 
Була б тoбi трясця! -
 
Поти тoбi не буде
 
Cповіді й причастя!»
 
 
 
Ніщо діяти!.. Bночi
 
Згорбився Микита,
 
Потихеньку поід тин
 
Несе мірy жита,
 
 
 
Приніс якось до сіней-
 
Хату відчиняє,
 
Стає, бідний, у кутку,
 
Пари не пускає.
 
 
 
А попові на той час
 
Не Микита сниться:
 
Його сонна обняла
 
Тлуста молодиця.
 
 
 
Пробудився сонний піп,
 
Мацнув молодицю,
 
Підійма на животі
 
Білую спідницю.
 
 
 
Та й говорить: «Уставай,
 
Hiчoro дрімати,
 
Іде турок на війну -
 
Москву воювати».
 
 
 
«Та ваш турок не біда! -
 
Каже чорноброва,-
 
Коли турок хоче битись,
 
То Москва готова».
 
 
 
Що там було -звісна річ!
 
Кінчилося діло,
 
Аж Микита iз кутка:
 
«Кахи!» coбi сміло.
 
 
 
Піп схватився: «Хто то там?»
 
«Я,- каже Микита,-
 
Оце,- каже,- вам приніс
 
Вашу мірку жита».
 
 
 
«А давно ж ти,- каже піп,-
 
До хати забрався?»
 
«А давно! Ще на війну
 
Й турок не збирався!»
 
 
 
«Неси ж,- каже,- то назад
 
Та спожий на щастя,
 
А я тебе взавтра й так
 
Пущу до причастя...»
 
 
8 июня
  
ДОЩ
 
 
 
Обсіялись мужики,
 
Дощу виглядають!
 
Ото два собі зійшлось,
 
Стали, розважають...
 
 
 
Грицько старий, як судець,  [24]
 
Палицю тримає,
 
Haбік голову схилив,
 
Землю колупає.
 
 
 
А Хома на мотузку
 
Гудзи coбi в’яже.
 
«Нема дощу!» - каже Гридь,
 
«Нема!» - Хома каже.
 
 
 
«Якби, Хомо, господь дав,
 
То я вже говорю,
 
Що усе б то iз землі
 
Піднялося вгору!»
 
 
 
«Усе, дядьку?» - «А усе!»
 
«Лучче ж най не буде!
 
Моя жінка у землі!
 
Не хочу паскуди!»
 
 
  
КОЖУХ
 
 
 
Серед церкви став багач,
 
Світло поправляє.
 
I на нім кожух-кожух,
 
Аж очi вбирає.
 
 
 
Та і сам він не худий,
 
Аж труситься сало...
 
Глянув вбогий iз кутка
 
Та й заздрісно стало.
 
 
 
«Ет, не знає,- каже,- бог,
 
Кому щастя дати...
 
От якби то так мені
 
Кожух такий мати,
 
 
 
То, здається, що б прийшов
 
У церкву до лиха
 
Та лиш став би я, стояв
 
Та бздикав би стиха».
 
 
10 июня
  
ПРИВІТАННЯ
 
 
 
Наварив багач, напік:
 
Батюшки чекає.
 
Батюшка лиш на nopir -
 
От він i вітає:
 
 
 
«На тепленьке, в добрий час!
 
Тілько що зробили...
 
Та де ж то ви так були,
 
Батюшечко милий?
 
 
 
А тут тілько гавкне пес,
 
Свиня зарохкоче, -
 
Так i думають yci,
 
Що то ви, панотче!
 
 
 
Спасибі ж вам, що прийшли!
 
Пийте гpiтy з перцем...
 
Ріжте coбi печінки...
 
Крайте coбi серце!
 
 
 
А заким-то подадуть
 
Печеного зайця,
 
Не сидіте, прошу вас,
 
Лупіть coбi яйця!»
 
 
10 июня
  
ВИ, ПАНОТЧЕ
 
 
 
Питається архирей
 
Попа молодого:
 
«Який,- каже,- тебе чорт
 
Висвятив дурного?»
 
 
 
А той йому, неборак,
 
Подивився в очi.
 
«Та святили ж,- каже,- ви,
 
Пресвятий панотче!»
 
 
  
ТАМ ЇЇ КІНЕЦЬ
 
 
 
Архирей їден заморський
 
Такий звичай мав:
 
Як без грошей була просьба,
 
То і не приймав.
 
 
 
Аж дяк якось коротенько
 
Просить стихаря,
 
I на білу середину
 
Кладе хабаря.
 
 
 
Архирей і не гадае,
 
Що там далі є,
 
Пpoбіг жваво його просьбу
 
Та й назад дає.
 
 
 
Той i просить: «Прочитайте!»
 
«Та я прочитав!»
 
«Та iщe раз прочитайте!»
 
«Ще раз прочитав»,
 
 
 
«Моя просьба на тім боці,
 
Там її кінець!»
 
Аж тогди затримав просьбу
 
Святий панотець.