Відгуки

18.11.1900
  
ТРАГЕДІЯ 
 
 
Посвята товаришці
 
Л. Старицькій-Черняхівській 
 
 
 
Чує лицар серед бою, 
 
що смертельна рана в грудях, 
 
стиснув панцира міцніше, 
 
аби кров затамувати. 
 
 
 
Бачить з вежі гарна дама, 
 
що поблід її коханий, 
 
що рукою стиснув груди, – 
 
посила до нього джуру. 
 
 
 
– Пане лицарю, вас просять 
 
залишити бій кривавий 
 
хоч на ту малу часину, 
 
оки рану перев’яжуть. 
 
 
 
Є у нас м’які завої 
 
і бальзам на рану гойний, 
 
там на вежі біла постіль 
 
вже давно для вас готова. 
 
«Любий джуро! щира дяка 
 
тій, що шле тебе до мене, 
 
але я прийти не можу 
 
на запросини лагідні. 
 
 
 
Якби я хоч на хвилину 
 
скинув сей залізний панцир, 
 
кров би ринулась потоком 
 
і життя моє порвала б. 
 
 
 
Бо й такі бувають рани, 
 
що нема на них бальзаму, 
 
що нема на них завоїв, 
 
окрім панцира твердого». 
 
 
 
– Ох, мій пане, ся відповідь 
 
зранить серце ніжній дамі! – 
 
«Може, має дама панцир, 
 
Хай його міцніше стисне». 
 
 
Кімполунг, 6.06.1901