Думи і мрії
Ялта, 15 грудня 1897
ІФІГЕНІЯ В ТАВРІДІ
(драматична сцена)Діється в Тавріді, в місті Партеніті, перед храмом Артеміди Таврідської.
Місце над морем. Море вдається затокою в скелистий берег. При самому березі голі, дикі, cipo-червоні скелі, далі узгір’я, поросле буйними зеленощами: лаврів, магнолій, олив, кипарисів і т. ін., цілий гай. Високо над кручею невеликий півкруглий портик. Скрізь по узгір’ю межи деревами біліють сходи, що спускаються до храму. З лівого боку, на самій сцені великий портал храму Артеміди з дорійською колонадою і широкими сходами. Недалеко від храму між двома кипарисами статуя Артеміди на високому подвійному п’єдесталі; долішня частина п’єдесталу робить чималий виступ, немов олтар, на виступі горить вогонь. Від храму до моря йде стежка, виложена мармуром, вона спускається в море сходами.
З храму виходить хор дівчат таврідських у білих одежах і в зелених вінках. Дівчата несуть квіти, вінки, круглі, плисковаті кошики з ячменем і сіллю, амфори з вином та олієм, чарки і фіали. Дівчата прикрашують п’єдестал статуї квітками та вінками і співають.
Хор дівчатСтрофаБогине, таємна, велична Артемідо,Хвала тобі!Хвала тобі, холодна, чиста, ясна,Недосяжна!АнтистрофаГоре тому, хто зухвалий подивитьсяНа непокриту богині красу,Горе тому, хто руками нечистимиШати пречисті богині торкне, –Тіні, спотворені місячним сяєвом,Кращими будуть, ніж образ його,Рідная мати, на нього споглянувши,Рідного сина свого не пізна.СтрофаЗаступнице міцна коханої Тавріди,Хвала тобі!Хвала тобі, потужна, невблаганнаБогине стріл!АнтистрофаГоре тому, хто словами безчельнимиГрізну богиню образить здола,Горе тому, хто не склонить покірливоГордеє чоло – богині до ніг!Місячний промінь скоріш не дістанетьсяДо океану глибокого дна,Аніж не влучить стріла АртемідинаВ серце безумця зухвале, палке.З храму виходить Іфігенія в довгій одежі і з срібною діадемою над чолом.
СтрофаІде богині жриця наймиліша, –Віддаймо честь!Віддаймо честь; її сама богиняОбрала нам.АнтистрофаЗ краю далекого, з краю незнаногоНам Артеміда її привела,Все таємниця в дівчини величної,Рід її, плем’я і ймення само.В гаю святому у ніч АртемідинуЖертву таємну приносили ми,Там показала нам в сяєві срібномуСюю дівчину богиня сама.Іфігенія тим часом бере велику чарку в одної з дівчат і фіал у другої, третя дівчина наливає їй в чарку вино, четверта олій у фіал, Іфігенія зливає вино і олій на вогонь, потім посипає олтар свяченим ячменем та сіллю, беручи те з кошиків, що подають дівчата.
Іфігенія(приносячи жертву)Вчуй мене, ясна богине,Слух свій до мене склони!Жертву вечірню, сьогодні подану, ласкаво прийми.Ти, що просвічуєш путь мореходцям,на хвилях заблуканим,Наші серця освіти!Щоб ми стояли, тебе прославляючи,Серцем, і тілом, і думкою чистії,Перед твоїм олтарем.ХорСлава тобі!Срібнопрестольная,Вічно-осяйная,Дивно-потужная!Слава тобі!ІфігеніяТи, переможная, стрілами яснимиТемряву ночі ворожу поборюєш, –Нам свою ласку з’ясуй!Темнії чари, таємні наслання Еребові,Нам поможи побороть!ХорСлава тобі!Срібнопрестольная,Вічно-осяйная,Дивно-потужная!Слава тобі!Іфігенія віддає дівчатам чарку і фіал, робить знак рукою, і дівчата ідуть у храм. Іфігенія ворушить багаття на олтарі, щоб ясніше горіло, поправляє покраси.
Іфігенія(сама)Ти, срібнолука богине-мисливице,Честі і цноти дівчат обороннице,Поміч свою нам подай…(Падає на коліна перед олтарем і простягає в розпачі руки до статуї.)
Прости мене, величная богине!Устами я слова сі промовляю,А в серці їх нема…(Встає, одступає від олтаря і дивиться на море.)
А в серці тільки ти,Єдиний мій, коханий рідний краю!Все, все, чим красен людський вік короткий,Лишила я в тобі, моя Елладо.Родина, слава, молодість, коханняЗосталися далеко за морями,А я сама на сій чужій чужині,Неначе тінь забутої людини,Що по Гадесових полях блукає,Сумна, бліда, безсила, марна тінь!(Іде на сходи порталу і притуляється до колони.)