ДО ЕР. Вибране
Часть 23 из 35 Информация о книге
«Спорожнію — як жінка, як квітка тобі облечу…»
Спорожнію — як жінка, як квітка тобі облечу.Розпізнаєш обличчя мого потойбіччя і тіні.У котрому коліні, скажи, у котрому колініТи мене передчув — камінець під Стіною Плачу?«Стежка світла сходжена птахами…»
Стежка світла сходжена птахами.Довгий вечір довший, ніж зима.І нема нічого поміж нами,Окрім смерті, а її нема.Сім снігів, покладених на чашу,Залишились попелом густим.Бог, що перевірив вірність нашу,Дав нам по молитві — й відпустив.«Ми нетутешні люди. Нас — нема…»
Ми нетутешні люди. Нас — нема.Химерний холод атомного січня.Ти був сказав, що випала зимаЗ чужого неба — безконечна й вічна,Накоїлось сніжинок, і світлaЗітхнули під ногами хрипко й тяжко……Та я тобі така тоді була,Що серце в грудях пурхало, як пташка!«Надто легко вертати і важко іти…»
Надто легко вертати і важко іти.Почуття — як сніги, над якими хрести,Забуття між завій, піднебесна імла…Світлий ангеле мій, у якого стріла,Я не встигла забути усеньке-усе,І тепер мене смерть у полях занесе…Я вросту у траву, я у воду ввійду,Я приснюся тобі у твоєму саду.Засвіти каганець при своєму лиці,Хай побачу сльозу, що повзе по щоці…Услухайся у ніч і вдивляйся у день:Все тобі розкажу, як не стане людей.Я у душу вступлю, я у серце ввійду,Я приснюся тобі у твоєму саду…«Ти мій, як покличеш, і шати — до ніг…»
Ти мій, як покличеш, і шати — до нігПримарі зеленого пана і фавна.Солодка, як мед, жриця мудра і вправна,А ти — ніби небо чи вечір крізь сніг.Високі, як фрески, зелені словаУсі з поворозки спадають і терпнуть.Підеш — і забудеш, і яблука репнуть,Тому що тому що. Зжерствіла жорства.«Тонко різано мармур, а надто його пелюстки…»
Тонко різано мармур, а надто його пелюсткиУ містах нарікань, де царями лише царі.Ми з тобою зі світла — тремтячі прозорі згустки,Що відбилися в водах, а зорі тремтять вгорі.«Складало крила дерево у сніг…»
Складало крила дерево у сніг —А я тобі не вірила до ранку,Хоч поцілунки нас збивали з ніг,Лишаючись слідами біля ґанку.Тихесенько заходило у дімПовітря — й ворушилося під ліжком.І усміхалась оком золотимМаленька чорна стронцієва кішка.Тремтіли тіні, ніби наші — ті —Залежали від дотику до тіла.І золотіли інші — золоті, —Яким зима довищенту зотліла.«Банкрутство осені, і золото — ніщо…»
Банкрутство осені, і золото — ніщо.І небо знов лихе, як звіра око.Позлітка й черінь листя. Світ пішовЛовити птицю істини. Глибоко,Де в небі тільки душі літунів,Пророцтво буде справджено несміло.І сніг впаде, як тисячі снігів,Та цей, останній, — безконечно біло.«Кора сосни ховає запах хвої…»
Кора сосни ховає запах хвоїМіж жил і снів.З тобою ми не абсолютно двоє,Лише напів.«Призначення знаків — мовчати, бо речі і суті…»
Призначення знаків — мовчати, бо речі і сутіНевидимі оку, лиш серцю відкриті часами.А знаки — це трави; сухі чи в покосах забуті,Вони залишаються сущими під небесами.Спочатку були під снігами — в своєму началі,У зернах іще непророслих, у кореневищах.Високі стояли замети, премногі печаліЗникали в слідах. А ціна непочутих — найвища.«Вервицю нам мовлено з дна…»
Вервицю нам мовлено з дна,З каменів русла.Чорний, як птах, потом пропах,Кровця загусла.Землі і дні нині одні,Нам воно — раєм.Суджене й ні — у Йордані.Не дочекаєм.Тільки тебе, ані менеЧас не врятує.Крига мине, хвиля не втнеІ не вцілує.Всюди клади в душу води —Й царство небесне…Тихо моли Бога, колиКожен воскресне…«Незримий, як зозулина провина…»
Незримий, як зозулина провина,Іде годинник — швидше, аніж час.Минає ніч, як світу половина,І тінню проминає нас крізь нас.А той, що вічно відчиняє двері,Предивний птах з незапахом землі,Зненацька проступає на паперіЗі струпами на кожному крилі.«Очі воском печуть свічі…»
Очі воском печуть свічі:Ми у хату прийшли з морозу.Колядою тремтить вночіДовга вервичка верболозу.І стоїть на столі кутя —Знаком радості цього дому.І рождається в світ Дитя,Щоби нас іскупити в ньому.