Листи в Україну. Вибране

  
ЕТЮДИ БУДІВЕЛЬ
   
Церква
 
 
 
гей дерев’яна церкво царице
 
тьмяна паньматко в хрестатій намітці
 
що тобі світ сей гульбище нице
 
в небо ходімо там будеш на місці
 
 
 
там тебе стрінуть блискітки ясні
 
в шибах заскачуть сягнуть аж на хори
 
де голоси затріпочуть невчасні
 
де требники зжовклі як мертві птахове
 
 
 
на мальовидлах запахнуть убрання
 
льоном дихнуть олійні парсуни
 
апостоли вип’ють всю брагу до рання
 
жени їх на небо хай мури розсуне
 
 
 
тільки ж не можеш коріння ґудзате
 
в землю пустила до чорних поточищ
 
прахом і пилом тобі припадати
 
тут пропадати а в небо не хочеш
 
 
 
бо в небі не буде стражденного хлопа
 
дурної хвигури він там не цвістиме
 
того ідіота чи то филозопа
 
заквітлого бджолами золотими
 
 
  
Замок
 
 
 
замку пташе кам’яний вельможний пане
 
завойовнику скурвителю приблудо
 
у гробницях як скарбницях панство п’яне
 
але з того більше зиску не прибуде
 
 
 
за подушне і подашне й повіконне
 
поцерковне покриничне почортівське
 
нині платиш подукатне посуконне
 
лянцкоронське конецпольське чарторийське
 
 
 
лопушиння маширує схилом яру
 
просто в браму пруть полки його ребелій
 
селюки женуть корову з будуару
 
бо обжерла з гобеленів цвіт камелій
 
 
 
досі в мурі світить рана від тарана
 
заростає чимось дуже кольоровим
 
ще й з герба фамільна папороть як фана
 
смарагдова короговка для корови
 
 
 
розікрали всю тебе безсила брило
 
розтягнули всі підкови і підводи
 
восени дощило нудило і снило
 
черепиця черепи і жовті води
 
 
 
черепам таки сиру землицю їсти
 
що з весни тобі насниться лопушане
 
щось весняне щось бездонне і нечисте
 
наче небо з гайдамацькими ножами
 
 
  
Корчма
 
 
 
гов мамуню кривобока перехняблена
 
на дрантивій вивісці чарка й книш
 
глиняна помазаниця порохнява
 
ще на вітрі мов кульбаба облетиш
 
 
 
вічна зваба для сердеги подорожника
 
скільки спраглих і голодних прихистиш
 
перебендю курву жовніра острожника
 
з ними вкупі аж на місяць відлетиш
 
 
 
а покu що гопаки і гольтіпаки
 
гоп і гоцки гоп зі смиком і гіп-гоп
 
над боклагами суліями і паки
 
йолоп вилупок залупник остолоп
 
 
 
оселедці як дельфіни здоровенні
 
плавниками і хвостами по столах
 
і злітаєш ти на всі свої легені
 
по небесне молоко в чумацький шлях
 
 
  
Особняк
 
 
 
сервус вілло що вповилася плющем
 
як плащем старезна пані під дощем
 
нині в башті зимно мешкати самій
 
башта повна скорпіонів жаб і змій
 
 
 
перелюбний перелесник сірий стид
 
по гранітних животах каріатид
 
лізе в душу на веранді в нього схов
 
там кубло для сласних спогадів альков
 
 
 
там зі стосів жовтих карток і газет
 
сексапільний привид човгає в клозет
 
двері шкряб знадвору протяг двері скрип
 
а зі стелі проростає цвіллю гриб
 
 
 
вітер в’ється по утробах порцелян
 
вітер нині тут хазяїн каштелян
 
вітер торгає колодки сторінки
 
повні вітром сорочки дощовики
 
мідні била застудили дзиґарі
 
ти минаєш в зимній башті нагорі
 
 
 
та живим плющем оплетений фасад
 
під вікном живі іриси потім сад
 
і в саду бузок увесь із синіх сліз
 
потім вечір ніч паркан а потім ліс
 
 
  
Старий завод
 
 
 
агов почваро з вицвілої цегли
 
чавунна бабо смертний сон і мир вам
 
і час погас однак на зло полеглим
 
ще гупає в котлах судомна прірва
 
 
 
ми не прощали милостей природі
 
ми сполучили руки і машини
 
нам неуцтво ставало у пригоді
 
як жили ми тягли з живої глини
 
 
 
ми в пуп землі вбивали чорні жерла
 
ми сажею вгатили в херувимів
 
тут металева казочка померла
 
бо з шахти гномів наш компресор вимів
 
 
 
ми динаміт заклали в лоно міту
 
ми чорні від утоми й антрациту
 
нас їсть іржа нас п’є смердюче море
 
і ртуть і мруть зупинені мотори
 
хиткі каркаси загнані колеса
 
роззявлені в ніщо цистерни й печі
 
і очисних басейнів сірі плеса
 
 
 
та в битих шклах востаннє блисне вечір
 
і в мить коли заскреготять підойми
 
усі на світі пролетарські трупи
 
полізуть з люків вилізуть на купи
 
червоних жаб запустять у водойми
 
 
  
«Дерево…» 
 
 
 
Дерево
 
         хмару
 
гіллям
 
продерло —
 
дерево в хмарі?
 
хмара на дереві?
 
 
 
Хмара
 
на дерево
 
квіткою
 
сіла —
 
хмара зелена?
 
дерево біле?
 
 
 
І так вони разом
 
навіки застигли:
 
хмара
 
зелена,
 
          дерево
 
          біле
 
 
 
зелені пташата —
 
гніздо собі звили
 
а білі пташата —
 
у світ полетіли