Маруся Богуславка
ДУМА П'ЯТА«Мамо, цар!» - рече Маруся,І тихеньким словомСтрепенулась паньматусяМов нежданним громом.Обізветься стиха гласомКротко сумовитимТой, кого стара вважалаЗвіром ядовитим.«Не про вас я цар… Прийшов яГістю привітатиІ тобі, кохана, словоРадісне сказати:Патріарх сьогодні служитьВсім своїм соборомВ Сербській церкві, і співатиБудуть гарним хором.Вас обох туди галераПовезе молитисьІ на службу християнську,На народ дивитись». -«Царю! - прорекла старенька. -Ті галерні мукиГірко бачить, мов сама яВпала кату в руки». -«Та галера, паніматко,Зветься тріумфова:Наготовлена к тріумфуСлавного героя.Не годилось би цариціНа таке дивитись,Ідучи до церкви БогуРуському молитись». -«А кому ж воно годиться?» -«Бідному народу,Що терпить од гайдамацтваНезчисленну шкоду,Да тому, хто настигаєХижаків у полі,Розбиває-потопляє,Їх чайки на морі.Се йому хвала в народі,Що козак проклятийНа галері, мов у пеклі,Мусить погибати.Про сю славу наші кобзиДзвонять по базарах,Мов громи гримлять на небіУ блискучих хмарах.Бо ще й досі в нас у КафіГоловешки тліють, [64]А в Синопі й ТрапезонтіПопели біліють. [65]І крівцею над БосфоромЧервоніють мури,Що річками розливалиХижі гайдабури». -«Ми мстимось за кривди, царю,За ясир, пожари,Що Вкраїну розоряютьТурки да татаре». -«Ваш закон велить не мститесь:Бо на небі Мститель;Коли ж неба вам не треба,То й прав розоритель.Наш закон велить нам правдеПід мечем шукати:Поки правди не докажем,Поти воювати.Ви мститесь, а ми караємВолею святою,Що дає нам царюватиСили правотою.А над нами і над вамиТой самий Создатель,Всіх народів цар верховнийІ законодатель.Коли Він за вас не мститься,Дак не вам би й мститись:Перед присудом небеснимЛучче б вам смиритись.Греки, серби, і болгаре,І жиди, й вірмене,І албанці, й молдаванеХиляться під мене.А ви що? Ви з Сагайдашним [66]І на християнствоТак по-вовчому рветеся,Як на мусульманство.І нема між вами правдиАні щастя-долі,Опріч п'янства, да гультяйства,Та дурної волі.Ви мститесь, говориш, нене, -І повік так буде?..О запеклі, безсердечніІ безумні люде!Не повік вам пліндруватиКафи та Синопи,Трапезонтом прославлятиКозака в Європі.Мов той вітер попід небомЧорні хмари гонить,Так про вашу марну славуТемна кобза дзвонить.Поти дикими полямиБудете скитатись,Покіль козаки хижацтвомБудуть величатись,Вже бунчук царський у менеМає за ворітьми:Двину з усіма башами,Як орел із дітьми.Рушимо в козацьку землюПід покровом БожимІ кінець паскудним вашимПодвигам положим!»Слухає старенька мати,І язик німіє;Кров палка у ветхих жилахГусне, холодіє.Затрусились руки й ноги…«Не лякайсь, матусю, -Каже цар, - і не турбуйсяЗа свою Марусю.Я не горе їй готую,Вічну славу й шану,Що вона любов святуюПринесла Осману;Що вона йому небеснимСвітом засвітила,Його духа, мов на чистіКрила підхопила.Тим і хоче він здобутиВашу Україну,Що таку вродила дивну,Неземну людину».Із ясних очей в цариціІскрами сипнуло,І лице палким рум'янцем,Як огнем, спахнуло.Мов кинджал, вона в ОсманаПогляд затопила,До потужного султанаТак заговорила:«І се, царю милостивий,Зветься в вас любов'ю,Щоб мої степи та нивиПозливати кров'ю;Щоб мій рідний край коханийСкрізь повоювати,Попалити вбогі хати,І церкви, й палати?» -«Ні, сього не бійсь від мене,Дніпрова Царице,Зоре осяйна, червона,Сонце білолице!Вирушу я так потужно,Що безумством будеПроти мене воювати…Схаменуться люде.І поникнуть головоюВсі передо мною.Я на Кам'янець, на КиївНаступлю п'ятою.На Дніпрі-Славуті й Рос»Помурую башти,Щоб з Москви вам ані з ПольщіНе було напасти.Обгородимо Вкраїну,Зробим Божим раєм,Віру вірою покинемІ звичай звичаєм.І сей рай від супостатаБуде ваш, султана,Рідного по Бозі братаІ слуги. Османа.Я тобі й ту оборону,Башти подарую,Мов на голову коронуПишну, дорогую.І блищатимеш ти з родомНад своїм народом,Як веселка між восходомСонця і заходом.І не буде вже козацтвоБурею літатиТа моє впокійне царствоДерти-руйнувати.А засяде по левадах,По садах співочих,Беручи поживу з стадаТа з волів робочих.Не сумуй, моя лиліє,Про войну ворожу;Уповай на слово щиреТа на милость Божу.А тепер ідіть, молітесьБогу предків ваших,Да прихилить до нас душіНенавидців наших!»І злегенька до МарусіТурчин уклонився,Приложив до серця руку,Стиха віддалився.
64
- Кафа - середньовічна назва міста Феодосії. У XVI-XVII ст. була головним невільницьким ринком в Криму. Тут йдеться про штурм міста козаками в 1616 p., який супроводжувався великим розбоєм і руйнуванням. Тоді було визволено багато невільників.
65
- Синоп і Трапезонт (Трапезунд, Трабзон) - міста в Туреччині. Козаки у 1614 p. здійснювали походи на ці міста. Як стверджують історики, до Трапезунда не доходив ніхто з того часу, як турки оволоділи Малою Азією. Згодом козаки здобули Синоп, спалили арсенал і всі кораблі в гавані. Темі штурму міста Трапезунда присвячена «комедіо-опера» К. Гейнча «Поворот запорожців з Трапезунда» (1842).
66
- Сагайдачний Петро Кононович (?-1622) - гетьман українських реєстрових козаків. Здійснив ряд успішних походів до Криму і Туреччини, очолював козацьке військо у Хотинській війні 1620-1621 pp., де був смертельно поранений. Дбав про розвиток української культури, з усім кошем вступив до Київського братства.