Динамо Харків. Вибрані вірші
Часть 28 из 29 Информация о книге
1994
«За хвилину до того, як випаде дощ…»
За хвилину до того, як випаде дощ,ти відчуєш, як шкіра вібрує під тискомще не випалих крапель, що ляжуть уздовжтвого тіла і враз його стиснуть.Так легкі голуби, на вулицях кинуті,відчувають смак їжі за мить до годівлі,так солдат, що за хвилю повинен загинути,відчува деформації у власному тілі.Сміх, що має до мене назавтра прийти,розпізнаю сьогодні поміж плачу я.За хвилину до того, як з’явишся ти, —я тебе передчую.1993
«Тарас Григорович Шевченко…»
к. х. б.
Тарас Григорович Шевченкозітхнув поважно й непричетнодістав годинника старогоі рушив повагом в дорогувін йшов врочисто тихим містомв пивницях пиво пив імлистестріляв цигарку в перехожихтакий живий такий несхожийдівчата парфумами вкритіпросили в нього закуритиїм отвічав не вельми чемноТарас Григорович Шевченковін врешті втік із цього міставін зник із сяючого місиваі в черешневій квітній пінійого зустріли перші півні1992
«Якось-таки ти виріс в цій шпарці поміж держав…»
Якось-таки ти виріс в цій шпарці поміж держав,притулків, монархів, анархів, єврейських громад, республік,стримуючи зубами язик, щоби не так дрижав,ти завжди сприймав спілкування передумовою куплі-продажу свого ближнього, тож за першої нагодинаважився позбутися пут, котрими тебе в’язали,тобто змінити провалля Сходу,серед якого вижити був не годен,на збудовані значно західніше залізничні вокзали.І потім, підстрелений на кордоні,ти, що вже мав потонути давно,все ж тримав у пам’яті небо, котре здавалося чистим,і надійно сховані золоті червінці, які тягнули на дно,зводячи на пси твій потяг вирватися за межі Вітчизни.Власне, це був, скоріше, заплив, аніж втеча.З обох берегів лише прикордонники, затримавши хід,дивились, як повільно тебе розвертала течія,ніби церкву — головою на Схід.«Іринко, насправді це все дуже важливо…»
Іринко, насправді це все дуже важливо,Мені все це чимось нагадує сальто —Ти маєш рухи дорослої жінкиІ губи з присмаком асфальту.І це, ніби плата за колишні огріхи,Коли, розпорошуючи за словом слово,Дівчинка лущить волоські горіхиІ дівчинці, певно, з цього кайфово.Проте є шлях — півдоби на ЗахідПотяг мчатиме швидко й прудко,Де на Дніпрі жовтаві хінціВиловлюють рибу довгими вудками.І заманюючи їх під в'язку поверхню,Душ рибальських руйнуючи шлюзи,Наповнюючи собою нічну акустику,Русинки-русалки співають блюзи……Ти не слухаєш мене — ти погано вихована,В півдоби різниця між нами.Тому ти не побачиш, як нервово вгинаєтьсяПерший сніг під твоїми ногами.«Диск вечірнього сонця блазнювато навис…»
Диск вечірнього сонця блазнювато нависНад обдертим автобусом, що прямує між прерії,Слобідських поселенців запилений візПідповзає під небо без валіз і без візВ ці зі Сходу ворота, навіть ні, краще — двері.Тут суцільні пустелі, тут золото й хліб,Темношкірі мулатки — безсоромні і хтиві,Перетравлюють спирт майже так, як і флірт,Сторожкі амазонки сухої земліП’ють горілку і членствують в комсомольськім активі.Отже, все як було, всюди сталість часів,Йде саджання картоплі й дозрівання потенції.Заплювали автобус діти синіх степів,А на хвилях чадної гарячої течіїЗависає надірваний блюзовий спів.Це занепад епохи, це п’янкий декаданс,Захмелілі ковбої, комуністи і фермериЗаселяють уперто слобожанський Клондайк,В рурі степу зникає травнева вода,Й цвинтарі переповнено нічними химерами.Все прямує вперед, і автобус згори,Мов блискучий акваріум, висвітлюють промені,Його нутрощі повняться спинами риб,Бруд луски і кісток уповільнений скрип —Це і є громадяни — покірні й безкровні.Людолюбство й ненависть, ковбаси і спирт —Ця країна загиджена ними по вінця,Я сприйняв, я змирився, затих і стерпів,Я прямую німим лабіринтом степів,А навколо доконує хвора провінція.1993
Варшава
З травневих верлібрів, дощів і полюційми завжди виходимо якось миршаво.Дитинко, ми наслідки цих революцій,поглянь, як нам світить зогнила Варшава.Бо сонце щоночі тіка до Європи,бо привид страху ще блудить тілом.Дитинко, отут чи навряд що поробиш,якщо це бажання ще не відлетіло.Бо маєм лиш воду з долоні випиту.Зростають цвяхи поміж пальців предтечі.І патологічна відсутність Єгиптуунеможливлює спробу втечі.Це, певно, посіяна в нас ущербність —потреба шляху, до якої звикли.Тому безпроблемно сприймаються щебінь,розбиті дороги й старі мотоцикли.Попереду нас не чекають, дитинко,зневага батьків чи народна пошана.Хоч завжди існує кінцева зупинка,повір, що навряд чи то буде Варшава.Бо, розумієш, ці зіпсовані кранине відповідають за воду пролиту.Ти мітиш йодом отримані рани,ти сонно читаєш нічну молитву:Зійди, освято, на все, що робили,на все, що значили нечутним ліком…Мої долоні, мов дві рибини,спрагло тиснуться до мокрих вікон.