Котигорошко

— 
Агов, побратими, чи ви ще є?
— 
Є!
Він прив’язав до мотузка один мішок та й сіпнув, щоб тягли:
— 
Це ваше.
Витягли, спустили знову мотузок. Він прив’язав другий мішок:
— 
І це ваше.
І третій їм віддав, — усе, що добув. Тоді прив’язав до мотузка королівну:
— 
А це моє, — каже.
Витягли ті троє королівну, тоді вже Котигорошка треба тягти. Вони й роздумали:
— 
Нащо будемо його тягти? Нехай лучче й королівна нам дістанеться. Підтягнім його вгору, а тоді й пустимо, він упаде й уб’ється.
А Котигорошко догадався, що вони вже надумали щось, — узяв прив’язав до мотузка каменюку й гукає:
— 
Тягніть мене!
Вони підтягли високо, а тоді й кинули, — камінь тільки гуп!
— 
Ну, — каже Котигорошко, — добрі ж ви!
Пішов він підземним світом. Іде та іде, коли насунули хмари, як ударить дощ та град! Він і заховався під дубом. Коли чує — на дубі пищать грифенята в гнізді. Він заліз на дуба й прикрив їх свитою. Перейшов дощ, прилітає велика птиця гриф, тих грифенят батько. Побачив, що діти вкриті, та й питає:
— 
Хто це вас накрив?
А діти кажуть:
— 
Як не з’їси, то ми скажемо.
— 
Ні, — каже, — не з’їм.
— 
Отам чоловік сидить під деревом, то він накрив.
Гриф прилетів до Котигорошка та й каже:
— 
Кажи, що тобі треба, я тобі все дам, бо це вперше, що в мене діти зосталися живі. А то все — я полечу, а тут піде дощ — вони в гнізді й заллються.
— 
Винеси мене, — каже Котигорошко, — на той світ!
— 
Добру ти мені загадку загадав! Ну та дарма, треба летіти! Візьмемо з собою шість кадовбів м’яса та шість кадовбів води, то як я летітиму та поверну до тебе голову направо, ти мені і вкинеш в рот шматок м’яса, а як поверну наліво — даси трохи води, а то не долечу й упаду.
Взяли вони шість кадовбів м’яса та шість кадовбів води, сів Котигорошко на грифа — полетіли. Летять та й летять, як поверне гриф голову направо, то Котигорошко йому вкине в рот шматок м’яса, а як наліво — дасть йому трохи води. Довго так летіли, — от-от уже долітають до цього світу. Коли 
гриф повертає голову направо, а в кадовбах і шматочка м’яса нема. Тоді Котигорошко відрізав у себе литку та й кинув грифові в рот. Вилетіли нагору, гриф і питається:
— 
Чого це ти мені якогось не такого м’яса дав аж наприкінці?
Котигорошко показав на свою ногу:
— От чого, — каже.
Тоді гриф полетів і приніс цілющої води; як покропили тією водою, литка й приросла.
Гриф тоді повернувся додому, а Котигорошко пішов шукати своїх товаришів. А вони вже подались туди, де тієї королівни батько, там у нього живуть та й сваряться поміж себе: кожен хоче з королівною оженитися, то й не помиряться.
Коли це приходить Котигорошко. Вони полякалися, а він каже:
— 
Ви мене зрадили, мушу вас покарати.
Та й покарав.
А сам одружився з тією королівною та й живе.