Цар соловей

XII
 
 
Сину старший, сину перший,
 
Стань передо мною,
 
Най розсуджу суд і правду
 
Перше над тобою.
 
 
 
Тобі, сину, добре серце
 
Дала твоя мати,
 
І ти міг би від кохання
 
Гілля всі обняти.
 
 
 
Лиш життя твоє пастуше
 
Того не давало:
 
Воно тебе в твоє серце
 
Власне замикало.
 
 
 
І з дитинства ти всі чари
 
В серці лиш находив,
 
І ті чари на світ божий
 
Голосом виводив.
 
 
 
Все то, сину, милий сину,
 
Все то розважав я
 
І по мислі тобі царство
 
І дарунок дав я.
 
 
 
І спасибі тобі, сину,
 
Нічого казати:
 
Ти умів на своїм місці
 
Хороше стояти.
 
 
 
Тим лиш тілько не хвалю я,
 
Що-сь в собі замкнувся,
 
Що й умерших відцурався,
 
За живих забувся.
 
 
 
Стань і ти передо мною,
 
Донько злотокрила,
 
Наіі розсуджу, чи так, донько,
 
Як повинна-сь, жила.
 
 
 
Тобі, доню моя мила,
 
Опісля цариці
 
Оставались на дідизну
 
Степи без границі.
 
 
 
Степи пишні і розкішні,
 
Степи, чарів повні.
 
Да і ти на серці мала
 
Склони полюбовні.
 
 
 
Ото й дав я тобі крила.
 
Щоб ти скрізь літала,
 
Що чарує - малювала,
 
Піснями співала.
 
 
 
А на що ж ти обернула
 
Свої сильні крила?
 
Тілько з розуму зводила,
 
Кров людськую лила.
 
 
 
І хоть близька з родом була,
 
Ти ума не вчилась,
 
Нахилилась до худібства
 
І все погубила-сь.
 
 
 
Доню моя злотокрила!
 
Ти дитя миленьке!
 
Не втішила-сь мене, доню,
 
Ані свої неньки.
 
 
XIII
 
 
Стань і ти, мисливий сину,
 
З своїм даром з неба!
 
Чи той дар святий із неба
 
Ти ужив, як треба?
 
 
 
Тобі дав бог добрий розум
 
До розпізнавання,
 
І ти, сину, ще з дитинства
 
Любив полювання.
 
 
 
І, полюючи по лісу,
 
Зілля виучав-єсь,
 
І, полюючи за звіром,
 
Звірів пізнавав-єсь.
 
 
 
І як бігав через гори,
 
Скали і обвали -
 
Тобі думки і за землю
 
В голови впадали...
 
 
 
І як здобич попадалась,
 
Треба ж було бити,
 
Треба ж було в ціль ціляти,
 
Луком не схибити.
 
 
 
Все то розуму бажало,
 
Щоб розміркувати,
 
Все то мало тобі, сину,
 
Розум розкривати.
 
 
 
І по мислі дав я землю
 
Для зізнання твого
 
І на поміч, на підмогу
 
Коня вороного.
 
 
 
Но й ти, сину, мало, мало
 
Розуму учився!
 
Замість тихої науки,
 
Ти з ріднею бився!..
 
 
 
Стань і ти сюди, причепо!
 
Стань передо мною,
 
Най розсуджу свою правду
 
І суд над тобою.
 
 
 
Сину мій! Любив ти, сину,
 
Все покуштувати,
 
Лиш не хтів ти з-поміж злого
 
Доброго пізнати.
 
 
 
Ти допився до худібства,
 
Душу затопив-єсь
 
І від батька замість всього
 
Лиш вина просив-єсь.
 
 
 
Правда, діти, що і того
 
Треба в вашім віку,
 
Тілько здержпим в тому бути
 
Треба чоловіку.
 
 
 
Діти мої, любі діти!
 
От вам правда щира:
 
Не впивайтесь і не бийтесь,
 
Не соромте мира!
 
 
 
Жийте кожне свою силой,
 
Тілько-но кохайтесь
 
І всі четверо збирайтесь -
 
Правди научайтесь».
 
 
1857 года
10-18 декабря