Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)

-- Як добре зважити, -- провадив старий, -- то я житиму довгенько ще й пiсля своєї смертi. Не конче в оцих-от штанях, вовняних шкарпетках i оцих-о чорних черевиках. А як образ. У твоїй душi. А ще -- в книжках. 
-- У яких книжках, прадiдусю? -- здивовано спитав я. 
-- У твоїх, Хлопчачок. 
Усмiх його все ширшав. Наче лампа, що розгоряється дедалi дужче. 
-- Ти подаруєш менi щось немов безсмертя. I я житиму довго, -казав вiн. -- Я спорудив собi пам'ятник у твоїй душi. Спорудив не без певного марнолюбства, Хлопчачок. Тепер чи помру я одного чудового дня, i якого саме, -- це вже, їй-богу, не багато важить. Рокiв через двадцять--тридцять ти це зрозумiєш. 
Обличчя його аж променiло, коли вiн закiнчив: 
-- Ти тепер вертайся додому, до батька з матiр'ю. Я вже знов можу ходити. Оце крiсло, в якому настiльки легше думається, поставимо в куток. А чи помру я i коли саме, Хлопчачок, це байдуже. Своїй дещицi мудростi я знайшов добрий прихисток. Ти нiколи не славитимеш фальшивих героїв. 
Я стояв збентежений i тiльки дивився на прадiдуся. Аж через добрих двадцять рокiв я зрозумiв, що вiн мав на увазi. 
Сподiваюсь, моя книжка це доводить.