Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса
Як можна було пояснити їй — чого? От по це і приїхав!..
Замість відповіді він спитав:
— Ви куди, Галю?
— Далеко. В Балту.
Він одразу все зрозумів:
— До «лісового звіра»? До Заболотного?..
— До нього. Посилають доводити справу до кінця. Мене і ось його, — вона показала на свого супутника. — Та ви його знаєте: це ж Саричев!
— Бажаємо здоров'я! — Саричев усміхаючись підняв картуз.
— Жаль, що поспішаю! — сказала Галина. — Навіть поговорити не пощастить. Як у вас? Усе гаразд?
Олексій кивнув. Йому чомусь не вистачало повітря.
— Ну, будьте здорові, Альошо, ні секундочки часу! Привіт Олов'яникову! Скажіть, що інструкцію я дістала, через два дні буду на місці…
Вона ще щось говорила про шифровані матеріали, передані Недригайлу, але Олексій погано розумів її. Він бачив її жваві карі очі, оксамитні доріжки брів на обличчі, що посмаглявіло від загару, і йому було зрозуміло тільки одне: вона їде, між ними знову ляже сповнена тривожного чекання невідомість, а він не сказав їй чогось дуже важливого, і хтозна, чи скаже колись…
Бідарка заторохтіла по вулиці. Галина, повернувшись, помахала йому рукою, і до нього долинуло в дзвінкій тиші наступаючого ранку:
— Буду в Одесі, побачимось!..
