Витязь у тигровій шкурі

ПРИКІНЦЕВІ СТРОФИ
Наче сон нічний, кінчилась їхня повість в згоді й славі,
Вже пішли вони із світу. О часи хисткі й лукаві!
Час - це мить одна, хоч довгим він здається нам в уяві.
Так пишу я, месх незнаний, родом з селища Руставі.
Богу Грузії Давиду, сонцерівному на вроду.
Склав я віршами цю повість на забаву і догоду,-
Він поширює могутньо жах від Заходу до Сходу,
Палить підступ і дарує міць підданому народу.
Славить подвиги Давида - марні всі старання ревні!
Повість цю про край далекий, про діла й звичаї древні,
Про державців чужоземних, про пригоди їх плачевні
Я знайшов, і віршем виклав, і розради мав душевні.
Отакий цей світ несталий,- все він крутить в веремії,
А життя - лиш мить, коротша за миттєвий помах вії.
Що нам те, до чого прагнем? Доля - згубниця надії,
Світом тим і цим владує, нещедротна в благодії.
Аміран Дареджанідзе мав співця - Мосе Хонелі,
Про Абдул-Месію вірші склав прославлений Шавтелі,
Безутомно Діларгета оспівав Саргіс Тмогвелі,
У сльозах про Таріела я співаю, Руставелі.