Витязь у тигровій шкурі

АВТАНДІЛОВІ ШУКАННЯ ТАРІЕЛА, ЙОГО ПЛАЧ ТА СТОГІН
«Друг мій, кинувши у серце сніп троянд, завдав цим рану;
Я дотримав клятви - він же сам піддався на оману.
Якщо нас розлучить доля - я радіти перестану!
Інший друг вже заслужив би на ганьбу і на догану.
Навіть мудрий часом в горі тільки скаржиться безсило,
Хоч яка користь точити зливні сльози посмутніло?
Чи не краще розсудити, як звершити треба діло,
І на розшуки тужливця зразу ж вирушити сміло?»
У сльозах, в риданнях витязь пильні розшуки почав,-
Він шукав, гукав і кликав, уночі, як вдень, не спав;
За три дні пройшов багато чагарів, долин, галяв,-
Не знайшов; смутний вернувся, бо нічого не прознав.
Він благав: «В чім гріх мій, боже? Що зробив я без пуття?
Чом ти шлеш мені цю долю, цю покару й каяття?
Розсуди, на мене зглянься, ти - ласкавий мій суддя,
Скороти печалі строки, скоротивши дні життя».