Котигорошко

VI На варті українських пірамід
Після шести місяців напруженого тренування Котигорошко зрозумів, що мусить доповісти начальству про свою якусь бойову готовність. Він відрапортував своєму командирові — осавулу Побивану, а той відповідно — догори службовою драбиною, що вже вміє робити ЦЕ. Проте сьому чоту, яку Котигорошко назвав лише йому одному відомим словом — ЯРНЕ, вкомплектувати поки що не вдавалося. Штаб управління «М» так і не зміг знайти ні в рядах ВНХ, ні в спецслужбах, ні просто у суспільстві хоча б ще одну особу, здатну стати неритуальним магом. Тому Котигорошко поки що був і командиром, і особовим складом чоти ЯРНЕ. Щодо назви підрозділу, то хорунжий Котигорошко довго її добирав, аж поки з його вимученої підсвідомости не виринуло це дивне звукосполучення. Котигорошко сам собі не хотів зізнаватися, що складається воно із елементів імен двох небайдужих йому осіб, він переконував себе у тому, тим і аргументував його походження перед начальством, — ЯРНЕ йому далося. Прийшло саме десь із нижчого менталу.
Прийшов час продемонструвати бойовий вишкіл у польових умовах, і Котигорошко втратив сон. А якщо нічого не вдасться?!
На бойове випробування нового виду магічної зброї прибув сам генерал Доброзол. Але чомусь без ад'ютанта і це геть засмутило хорунжого Котигорошка. Він перебував у передстресовому стані.
Як воно водиться, все було облаштовано з величезною секретністю, і глупої листопадової ночі в джипі із затемненим склом генерал Доброзол, осавул Побиван і чота ЯРНЕ у повному складі — хорунжий Котигорошко — вирушили на гору Цецин, попередньо оточену сотнею військ спеціяльного призначення та піхотним куренем Чернівецької дивізії.
Влаштувалися неподалік од телевежі, і Котигорошко, сівши на розкладний стілець, приступив до виконання бойового завдання. А воно, поставлене генералом Доброзолом, було простим і зрозумілим: наслати імпотенцію на верховного вождя Атлантиди некоронованого імператора, самочинованого генералісимуса та вищого ієрарха культу Трьох Богів Птеро XXVI-го Дактиліяна.
Котигорошко одягнув навушники портативного магнітофона і ввімкнув музику (це не вважалося ритуалом, бо робити магічні дії він міг і без музики, але чому б не скористатися легким безневинним стимулятором?) — поставив свою улюблену рок-арфістку Аеліту. За своєю технологією уявив собі тунель зі сріблястого світла, що робив поворот вправо та трохи догори, і поволі вирушив цією дорогою — в астрал. Зусилля, ще зусилля, і ось він уже вигулькнув на астральному плані. Тут уже було легше. Тут силою своєї думки він зміг формувати все, що завгодно. Що ж, поїхали в Атлантиду! Ось їх континент з численними архіпелагами, ось їх столиця — Посейдонія, розташована на семи горбах, ось резиденція їхнього Дактиліяна — комплекс палаців і церков, обгороджений потворною цегляною стіною із зубцями у формі літери «М». Ось кабінет вождя, а ось і він сам, закінчує робочий день, радше ніч. Дактиліян Птеро XXVI-й встає з-за столу, запалює із золотої дзиґарнички цигарку «Суецький канал» і довгими коридорами йде в свої покої. В спальні на широкому ліжку на нього чекає спеціяльний боєць особистої охорони вождя — розкішна брюнетка в чині молодшого сержанта. Вона напівгола, раз по раз звивається, приймаючи різні спокусливі пози. Дактиліян роздивляється себе у величезне дзеркало. Сивини додалося у вусах, густому жорсткому волоссі і навіть — у бровах, проте він ще мужчина ого-го! Він розстібає блискучі ґудзики свого захисного кольору френча із золотими пентаграмами в петлицях, знімає чорні черевики, ретельно розв'язуючи шнурки, стягає із себе штани хакі із рожевими генеральськими лампасами. Водночас краєм ока Дактиліян поглядає на молодшого сержанта в ліжку. Ось-ось з'явиться ерекція… А хріна тобі, постановив Котигорошко, відтепер ти, Птеро Дактиліяне, — безнадійний імпотент. Все. Бойове завдання виконано. Котигорошко повернувся на матеріяльний план. На гору Цецин.
— Пане генерал-полковнику…
— Не треба, синку, — обірвав Котигорошка генерал Добро-зол, — кажи простими словами. Як там Птеро?
— Повний імпотент, пане генерал-полковнику!
— І що, цієї ночі він не ввійде до чергового сержанта жіночої статі?
— Ні цієї, пане генерал-полковнику, ні наступної, ні… ніколи, словом, у нього більше не буде ерегованого члена!
— Добре, синку, — посміхнувся генерал, — але як це перевірити, адже в газетах цього не напишуть?
— Так, агентура, — делікатно втрутився осавул Побиван, — наша агентура в оточенні Дактиліяна повідомить.
— В тайняків дуже громіздка бюрократична процедура, — зітхнув генерал, — раніше, як за тиждень повідомлення не надійде, а я би хотів знати вже.
— Нема проблем, — сказав осавул, — найкращий наш екстрасенс махом здійснить сеанс телестезії і подивиться, що там коїться у спальні Дактиліяна.
— Тож поїдемо хутчій на базу, — вигукнув генерал.
— Навіщо? — не зрозумів осавул.
— Екстрасенса розбудити!
— Розумієте, пане генерал-полковнику… — знітився осавул, — справа в тому…
— Справа в тому, — дозволив собі втрутитися хорунжий Котигорошко, — що найкращий екстрасенс тут, він перед вами, пане генерал-полковнику, — Котигорошко зробив чемний жест у бік осавула.
— Та-а-а-к? — радісно здивувався генерал. — Тож чого ви чекаєте, осавуле?
Осавул Побиван сів на стільчик, заплющив очі і хвилин п'ять сидів мовчки, а потім весело розсміявся недобрим сміхом:
— Не стоїть у нього! — вигукнув осавул, вийшовши з трансу. — Не стоїть! Тепер розлючений Дактиліян шмагає рушником дівку — молодшого сержанта і плаче. Він плаче, пане генерал-полковнику!
— Це добре, — генерал уже давно не був таким щасливим, — нагороди не забаряться, панове офіцери.
Коли вони сідали в джип, осавул шепнув Котигорошкови:
— З тебе пляшка, хорунжий.
— Виставлю дві, — відповів Котигорошко.
Через три дні посипалися нагороди. Хорунжого Котигорошка підвищено до чину поручника (ось так-то, Небославо!) і нагороджено Срібним Хрестом «За відвагу». Осавула Побивана нагороджено медаллю «Неземна слава» III ступеня і грошовою премією (яку вони з Котигорошком негайно пропили). До того ж поручник Котигорошко отримав нове призначення. В Африку (чуєш, Ярино!). Вважалося, що це велика честь, до того ж — безсумнівний плацдарм для нового кар'єрного злету — нести охорону однієї з українських психотронних установок на березі Нилу.