Байки Харківські

Байка 16. Жаби
Коли висохло озеро, Жаби пострибали шукати собi нового житла.
Нарештi всi вигукнули:
— Гой, яке величезне озеро! Воно буде нам довiчним житлом!
І плеснулись разом у нього.
— А я,— сказала одна,— вирiшила жити в одному iз джерел, що наповнюють це озеро. Бачу онде зарослий лiсом горб, який посилає сюди струмки; сподiваюся отож, що знайду там i добре джерело.
— А навiщо, тiтонько? — спитала молоденька Жаба.
— А тому, голубонько моя, що струмки можуть потекти в iнший бiк, а це озеро може, як i попереднє, висохнути. Джерело ж для мене завжди надiйнiше калюжi.
С и л а.
Всяке багатство зможе висякнути й висохнути, як озеро, лише чесне ремесло зостається непослабним джерелом бiдного, але безпечного iснування. Який безлiк багатіїв щодня перетворюється на жебракiв! У цiм кораблетопленнi єдина лише гавань — ремесло. Найбiднiшi раби народжуються вiд предкiв, що жили в калюжi великих статкiв. I недаремно Платон сказав: "Усi королi — з рабiв, а всi раби походять з королiв". Це буває тодi, коли пан усього — час — знищує багатство. А знаємо ж, що всiх наук голова; око й душа — це навчитися жити порядним життям, заснованiм на законi вiри й Божого страху, як на вiдправному пунктi. Це i є основа й джерело, що породжує струмки цивiльних законiв.
I є воно каменем для стiн тим, хто бажає збудувати благословенне житло. Цього каменя твердiсть мають у собi для користi всi посади й науки, а вони тримають суспiльство у гараздi.