Байки Харківські

Байка 14. Сова і Дрізд
Тiльки забачили Сову пташки, як почали її наввипередки клювати.
— I не злить вас, панi, — спитав Дроздик, — що на вас, безневинну, нападають? Чи не дивно вам це?
— Анiтрохи,— вiдповiла та.— Вони й помiж себе завжди роблять, те саме. А щодо озлостi, то я й через те не маю, що хоч мене сороки й ворони з граками клюють, та Орел з Пугачем не чiпають, при тому й афiнськi громадяни мають мене в пошанi [14] .
С и л а.
Лiпше з одним розумним та добрим душею жити в любовi та шанi, анiж з тисячею дурнiв.