Лiкарськi рослини Прикарпаття
Алтея лікарська
(Althaea officinalis L.)
Родина мальвові (Malvaceae)
Згадується в працях стародавніх лікарів. На початку IX ст. Карл Великий видав наказ про вирощування лікарських рослин, в тому числі й алтеї.
Східні слов'яни при легеневих захворюваннях використовували різні лікарські рослини (малина, липа, чебрець, солодка), але найбільш популярною, за свідченням багатьох джерел, була алтея лікарська.
Це — багаторічна трав'яниста рослина. Має широке вертикальне кореневище з простими, рідше галузистими жовто-бурими коренями, які досягають 50 см довжини. З кореневища виходять кілька прямостоячих сірувато-зелених, угорі короткогалузистих стебел заввишки близько 1 м з листками і блідо-рожевими квітками, розміщеними по кілька штук у пазухах верхніх листків. Листки черешкові. З обох боків сірувато-зелені; нижні — яйцеподібні, п'ятилопатеві. Верхні — трилопатеві, по краях зубчасто-пилчасті. Квітки складаються з подвійної неопадаючої чашечки, п'ятипелюсткового віночка і численних тичинок, і зрослися майже до самого верху в одну загальну трубку, що прикриває маточку. Плід сухий, у вигляді приплюснутого кружка, оточений чашечкою, яка залишається; плід розпадається на бурі сім'янки.
Корені алтеї містять до 35 % слизових речовин. Які визначають цілющі властивості рослини, а також крохмаль (до 37 %), сахарозу (10,2), бетаїн (до 4 %) і жирну олію (до 1,7 %). "
Препарати алтеї (порошок, водний настій, рідкий екстракт, сироп) використовують як протизапальний, обволікаючий і відхаркувальний засіб при катаральних станах дихальних шляхів, а також при поносах, гострих гастритах і ентероколітах. Вона входить також до складу грудного збору.
Крім застосування в медицині, рослину можна використовувати для одержання з її стебел волокна, а з насіння — олії.
У народній медицині корінь алтеї вживають рідко. Значно частіше квітки і листя при шлунково-кишкових захворюваннях, для полоскання горла і клізм при поносах.
Вирощують алтею на чистих від бур'янів суглинистих і супіщаних чорноземах з неглибоким заляганням ґрунтових вод. Орють на зяб на глибину 25–27 см, перед цим вносять органічні (з розрахунку 0,3 т/100 м2) і мінеральні (5 кг фосфорних і 1 кг калійних) добрива.
Розмножується алтея в основному насінням. Норма висіву його — 0,1 кг/100 м2, міжряддя — 70 см, насіння загортають на глибину 1,5–2 см.
Після появи сходів міжряддя розпушують на глибину 5–7 см, якщо сходи густі, їх проріджують. Залишаючи на 1 м погонної довжини рядка 8-10 рослин. Протягом літа посіви ще 2–4 рази розпушують з одночасним прополюванням в міру необхідності. Починаючи з другого року життя рослини на плантаціях підживлюють аміачною селітрою з розрахунку 3 кг/100 м2. Перед зимовим періодом відмерлі частини рослин видаляють.
Анемона дібровна
(Anemone nemorosa L.)
Родина жовтецеві (Ranunculaceae)
Рослина висотою 10–25 см, з довгими підземними кореневищами. Листки пальчасто-роздільні. Квітки поодинокі, з білими або рожевуватими з нижнього боку листочками оцвітини. Плоди — багатогорішки, з короткими носиками. Цвіте у квітні — травні. Росте у Карпатах і на Поліссі, зрідка в Лісостепу. У вологих тінистих місцях, особливо в западинках, на пухкому поживному грунті розвивається у великій кількості.
Міжнародна назва роду походить від грецького "вітер" (час цвітіння рослини збігається з періодом весняних вітрів). Видова назва в перекладі з латинської мови — "дібровна".
Квітки анемони закриваються на ніч і перед дощем — це засіб для захисту пилку від вологи. Розмножується кореневищами і насінням. Цвітіння настає тільки на 10–12 рік після висівання насіння. Якщо навесні кореневище залишається без наземної частини, рослина гине. Ось чому не слід зривати її на букети.
У листяних і мішаних лісах росте рослина дещо схожа на дібровну анемона жовтецева (A. Ranunculiodes L.) з жовтими квітками (іноді ці види зустрічаються разом). Обидва види мають лікувальні властивості. Великі (до 3–5 см у діаметрі) білі квітки на довгих квітконосах в анемони лісової (A.sylvestris L.), поширеної в лісостепових і степових районах. А в анемони нарцисоцвітої (A. narcissiflora L.), що росте в Карпатах, численні білі квіти (до 2 см у діаметрі) зібрані в зонтик.
Анемони — декоративні рослини, усі вони потребують охорони. В рослині є отруйні речовини.
Астрагал солодколистий
(Astragalus glycyphyllus L.)
Родина бобові (Leguminosae)
Багаторічна трав'яна рослина, заввишки до 30–80 см. Стебло розгалужене. Листки складні, з 9-12 еліптичними листочками і прилистками. Квітки зеленувато-жовті, зібрані в короткі густі китиці. Цвіте в червні — серпні. Плоди — боби лінійні, зігнуті дугою.
Росте в лісах, на узліссях, серед чагарників у рівнинному і передгірному поясах.
В народній медицині використовується трава, корінь і насіння. В листках і стеблах містяться алкалоїди, а також аскорбінова кислота.
Відвар з трави вживається як відхаркувальне, сечогінне і проносне при захворюваннях нирок та сечових шляхів, при каменях у нирках, золотусі і нашкірних висипах, сифілісі, ревматизмі й суглобних болях, поносі, катарах верхніх дихальних шляхів. Крім того, астрагали використовуються в акушерстві для прискорення родів.
Барбарис звичайний
(Berberis vulgaris L.)
Родина барбарисові (Berberidaceae)
Про лікувальні властивості барбарису знали ще вавілоняни та індуси. На глиняних плитках Ашшурбаніпалової бібліотеки 650 р. до н. е. є написи про ягоди барбарису, що здатні очищати кров. Широко використовували плоди барбарису у XVIII ст.
Барбарис — кущ 1,5–3 м заввишки, дуже розгалужений, з гілками, вкритими трироздільними колючками до 2 см завдовжки. Листки обернено-яйцеподібні, тонкі, пилчасто-зубчасті, звужені в черешку. Квітки зібрані в пониклі грона. Чашолистків, пелюсток і тичинок — по 6. Пелюстки жовті. Цвіте у травні — червні. Плід — червона ягода, достигає у вересні.
Росте серед чагарників, на узліссях. Широко культивують як декоративну рослину.
Плоди вживають в їжу свіжими або після переробки. З них готують начинку для цукерок, желе, варення, мармелад, лікери, соки, сиропи, екстракти, безалкогольні напої. На Кавказі з барбарису, води, перцю і солі роблять гостру приправу для м'ясних страв.
Оригінальні смакові властивості плодів барбарису зумовлені наявністю в них цукрів (до 7 %), органічних кислот (до 7 %), вітаміну С (до 90 мг %). Вони містять також пектинові, дубильні й фарбувальні речовини.
