ДУМА ПРО БРАТІВ НЕАЗОВСЬКИХ

Томиленко
Диви, на землю скільки птиці впало.
Така холодна провесінь. З полів
сніг не зійшов. А вчора накрапало.
Саме окидь на журавлів.
Оце ж летять іздалеку ключами.
Ти чув учора, як вони кричали?
Ой, скільки ж їх, обмерзлих журавлів!
Сахно Черняк
А я колись такого одігрів.
(Ногою б'є об ногу і, вибиваючи зубами третяка,
наспівує).
«Ой, ту-дду-ду-ду!
Як я буд-ду
Дівчину любити!..»
Перший програміст
Звичайна інтерференція при збуренні когерентних
хвиль. Заклади програму в комп'ютер, хай створить
думу про Сахна Черняка.
Роблять якісь записи, підрахунки, закладають
в комп'ютер. У комп'ютері щось гарчить, кашляє,
чутно камертональний звук настроюваного апарата.
Сахно Черняк дивиться на цих людей, вони
на нього,— і так вони розминаються у віках.
Павлюк (люто кричить)
Негайно злазь! Кажу тобі, негайно!
Ну, хай вже ми. А ти куди, а ти?!
Ніхто про тебе й словом не згадає,
ані в піснях про тебе заридає!
(Руками задубілими в кайданах напружився і все-таки
зіпхнув).
Сахно Черняк спіткнувся, доганяє...
Мигтять на пульті електронні зорі.
З комп'ютера чутно якесь потріскування.
Крізь технічні шуми і потік інформації проривається
трагічний речитатив думи:
«Із города Боровиці (Черкаська область) то не тумани
великі вставали,
То Павлюка (гетьман нереєстрового козацтва)
із Томиленком (початок XVII століття)
уночі безоружних ізв'язали...
Два брати кінних, а третій піший-пішаниця,
За кінними братами поспішає,
За стременечка хватає...»
Сахно Черняк, задихаючись, біжить па місці,
спотикається об крижані вибої дороги. Йому тим тяжче,
що руки скручені за спиною.
Сахно Черняк
(кричить навздогін Павлюку і Томиленку)
Я все одно вас дожену... Це ж вам не у степу верхи...
Так той же тих... за стремена хапав...
А мені вас що... за кайдани хапати?..
Що ж ви мене... покинули... як обмерзлого журавля
на дорозі...
Мені ж там... з вами... тепліше...
Повз нього пролітають стовпи високовольтної
мережі — як скелети зачаклованих лицарів.
1984