Ночівля в карбоні

Дорогий Мирославе Петровичу, сталося непередбачене. Щойно я збирався продовжити подорож, як мені раптом спало на думку перевірити кількість пального в реакторі. Його там виявилося дуже мало. Я довго бурлакував, спочатку один, а потім із зразками флори і фауни, які відбирав у відвіданих мною системах. Проте кожен кілограм матерії при переміщенні в часі вимагає великих енергій. Як на ту кількість урану, що зосталася, потрібно викинути з лабораторії предметів на 140 кілограмів, тоді пального вистачить на зворотний час до антропогену. Моє рішення: я важу вісімдесят кілограмів, спальний лантух, особисті речі, кілька шматків магматичної породи з кембрію і силуру, важкі зразки фауни важать ще шістдесят кілограмів — зостаюся в пермі. Мешкатиму в диметродонтовій домівці. Якщо ж утікачі повернуться, я розведу на вході до печери багаття. В шухляді ви знайдете інструкцію, як заправити пальним реактор і на яку клавішу натиснути, щоб лабораторія знову опинилася там, де вона зараз стоїть.
P. S. Натюрморт з куща рожевих коралів, якого я виламав у силурійському морі, і гілку пермської мімози, що я сьогодні приніс із лісу, передайте, будь ласка, Марії.
Жду. Ваш Олекса.
 
ЗМІСТ
ОПОВІДАННЯ
Даруймо усмішки
Листи з “пекла”
Гостинець для президента
Дзвоніть після обіду
НОЧІВЛЯ В КАРБОНІ