Білий король детективу

— Добрий день, містере Лі! — чітко вимовляючи слова, сказав механічний голос. — У зв’язку з тим, що ви не заплатили у перші три дні місяця за квартиру, завтра ви будете примусово виселені з вілли містера Банча. Прошу підтвердити прийняття моєї інформації!
— Інформацію прийняв, — озвався Джо.
— На все добре, містере Лі! — екран згас.
— На все добре, — повторив Джордж і задумався. — Хотів би я знати, за якими морями-горами ховається те добро, якого мені всі бажають?
— Будемо збиратися, мій любий, — підійшла до нього Дженні і ласкаво зазирнула йому в очі. — Пора… Ось тільки не знаю, куди ми підемо, дорогий мій детективе.
— Я теж не знаю. — Мабуть, світ за очі, моя мила!
— Що ж, мене влаштовує така адреса, — сказала Дженні. — Головне, що ми удвох. Це вже теж перемога.
Зібралися швидко, за годину.
Вийшли у двір із сумками в руках, склали свої пожитки в птахоліт, востаннє глянули на віллу, імітовану під псевдофортецю (куди буцімто не долітають житейські бурі). На її фронтоні неоновим сяйвом (і це серед білого дня!) горів популярний у Місті біблійний вислів — він прикрашав навіть хол військового відомства:
“І ти спізнаєш істину, і істина зробить тебе вільним”.
— Звичайно, — погодився Джо. — Нас вона вже зробила вільними.
І взяв за руку Дженні.
— Нам час, кохання моє…
Мить — і птахоліт уже був у повітрі, зробив коло над Містом і зник за обрієм.