Претенденти на папаху
Сідалковський подивився на пудові кулаки ресторанного вишибайла і подумав, що товариш сержант помиляється.
— Твоє щастя, що я сьогодні добрий, — сказав сержант, саджаючи Сідалковського в санітарну карету з червоним хрестом на білому фоні.— І твоє щастя, що ти не встиг випити… І ще твоє щастя в тому, що ми боремося за кращу дільницю в районі «Без бійки і хуліганства», а то б я тебе запроторив!..
Куди саме, він не уточнив.
Сержант привіз Сідалковського у сусідній район міста, там записав його координати, виписав штраф, а тоді вже випустив Сідалковського з будки, як це роблять гицелі з випадково спійманими заслуженими песиками.
— Знай мою доброту, — на прощання сказав сержант і того ж дня повідомив на роботу про вчинене в ресторані хуліганство…
…Той день для Сідалковського був останнім днем місяця і першим днем, коли йому з першою зарплатою показали новий виконавчий лист, а за скандал у ресторані— ще й на двері…
Через кілька днів Ядвіга Капітульська у супроводі Вєніаміна Жереха та дядька Осмоловського відбувала в Європу. Сідалковський того ж дня їхав у протилежний від Європи бік: до Кобилятина-Турбінного. Він ще не знав про печальну долю «Фіндіпошу», а тим чуткам, що доходили до нього, не вірив. Під стукіт коліс електрички згадувалися батьківські слова Стратона Стратоновича: «Остогидне писаниною займатися — повертайся до рідного дому».
«Фіндіпош» без вивіски і знаменитого гасла зустрів його чорними западинами обгорілих вікон та дверей. Серце тривожно забилось. «Запахло кавою, Сідалковський. Цілуй ложку, — подумав він. — Попіл «Фіндіпошу» стукає тобі в груди…»
Він похитав головою, повернувся на сто вісімдесят градусів і спрямував свою ходу до «Веселого відвідувача», що заклично підморгнув йому неоновими літерами. Хотілося їсти, пити і тимчасово нікого не бачити. Євграф підійшов до широких скляних дверей і глянув на білу вивіску з чорними літерами: «Просимо пробачення. У нас санітарний день».
Трохи збоку на темно-синій планці хтось красивим, як у Сідалковського, почерком вивів: «Ресторану на постійну роботу потрібен швейцар другої зміни. Оклад 70 карбованців і уборщиця».
«Ви кінчите, як і я… Ви кінчите, як і я», — згадав він зловісні слова «генерала» Чудловського. Євграф взявся за ручку і рішуче смикнув двері на себе.
— Куди преш? — сонно закліпав очима від несподіванки швейцар. — Читати не вмієш?!
Сідалковський мовчки кивнув на другу табличку — темно-синю.
— А-а! Колега! Відділ кадрів за углом. — А тоді вже зовсім дружелюбно додав: — А вам ліврея буде до лиця. Як молодому генералові,— і невідомо чого розреготався.
(Далі не буде)
Київ—Стайки
1979–1982 pp.
