Для загального добра

Сусідки-молодиці, скупчившись над хорою, про щось з жвавістю сперечалися, показували на порозвішувану по стінах одіж, на Замфіра, на дітей. Інколи поїли хору водою 3 глечика.
Дітвора хлипала по кутках.
В хаті стояла задуха, пахло сухими васильками, якісь тіні ходили по стінах у присмерку.
Чекали на попа.
Врешті хтось звістив, що піп йде, а за хвилину у двері всунулась пелехата голова з дзюбатим обличчям, а за нею і довга фігура панотцева.
Скінчивши своє діло, піп звернувся до Замфіра:
— Що ж ви, нічого не робите слабій?
Замфір махнув рукою.
— Де там нічого … Ворожок та шептух була повна хата …
— А ви б доктора закликали!.пораяв панотець. Замфір нервово кинувся.
— Доктора? — скрикнув він, а згаслі очі його блиснули лиховісним вогнем. — Ніколи в світі!. О, я вже доволі маю тих докторів, доволі!.
— Може вмерти вам молодиця отак без порятунку, — вмовляв панотець.
— Божа воля … Божа воля … а доктора? Навіщо? Щоб отруїв мені жінку, як ті — виноград?. Ніколи!.
І в очах Замфірових блиснула така завзятість, що панотець не зважився довше намовляти його.
— Як собі знаєте, — озвався він, виходячи.
Чужі порозходились. В хаті лишився тільки Замфір з дітьми .
Діти повилазили з кутків, прилипли до материної постелі. Замфір теж наблизився до хорої, пригорнув до себе дітей і, схиливши на груди голову, довго так стояв, мовчазний та замислений, як жива статуя безмірного смутку.
 * * * 
Роботи на лоєштських виноградниках скінчились. Савченко з Рудиком та робітниками обдивились усі виноградники — і не знайшли більш філоксери. Тихович закінчив труїння — значить, можна було вирушати з Лоєшт у друге село, знов на таку ж роботу, а може, й на такі ж прикрості. А проте Тихович поспішавсь якомога швидше покинути село, де зазнав стільки сумних пригод, де стільки витерпів, переболів душею.
От уже й речі спаковано, вже й підводи заїхали. Готово!.жна рушати.
Згорбившись, осунувшись, Тихович смутними очима поглядав на хати й оселі, що лишав за собою… Коли 6 уже нові враження, нові місця!.аз його погляд зупинився на жалібній корогві, застромленій у тин. Корогов було зроблено з двох почеплених на тичці xycток білої и чорної. То був знак, що у хаті Є мрець.
— Чіне омуріт? — машинально поспитав Тихович візника.
— Фємєя а луй Замфір Нерон, — відповів той суворо.
Тихович здригнувся, глянув на двір і стрівся очима з божевільним мош-Дімою. Тихий, лагідний, як дитина, дідок на цей раз не осміхався. Втопивши в Тиховича повні дикого гніву та ненависті очі, мош-Діма підняв догори кулак і потряс Їм наздогін Тиховичеві …
Але коні шарпнули, і мош-Діма разом з жалібною корогвою щезли, закриті хмарою куряви …
Лютий 1895, Вінниця.