Грицько сміється
Третій раз я вже в цих катакомбах. І кожен раз, коли я в них опускаюсь, моє серце переповнене гордістю і повагою до своїх предків, з якими я можу поспілкуватись, поспівчувати їм. Адже не від доброго життя він - предок забирався в них, виборюючи свою незалежність, щоб перемагати. А тому і бурлило в душі, як у кратері вулкана. І було соромно за цих телепнів, а ще більше за їх вчителів.
Адже в цих печерах предок ховав не себе, а оберігав надбання своїх предків, як скарб про своє минуле, як згадка про своїх предків. Це була можливо остання ниточка, яка з'єднувала минуле з сучасним.
Вийшли ми з Людмилою Олександрівною з катакомб. Морозний вітерець розвіяв наш захмарений настрій і ми ніби визирнули з минулого в майбутнє - назустріч Сонцю, назустріч невідомому.
Людочка посміхнулась:
- Ну ти ж і гарячий.
- Тепер ти, напевно, зрозуміла, чому я так недолюблюю інтелігенцію - цих помазаників Божих. Бо вони настільки інтелігентні, що їм і в голову не прийде наказати зло або стать на захист бідної людини. Та і себе також. Бо скільки я їх знаю, вони тобі будуть обіцяти одне, а як дійде до діла – то всі порозбігаються, як зайці по полю. Ганьба! І слава Богу, що в нас ще є робітничий клас. Я вірю в нього, як в себе. І якщо світ наш прекрасний - то тільки дякуючи йому. Бо тільки він творець всього того прекрасного, що оточує нас. Решта – то або кар'єристи, або боягузи, або пройдисвіти. Я не боюсь сказати це в голос, бо то наші поневолювачі, яким на робочу людину начхати, бо говорять вони одне, а роблять інше. Їм би як тугіше напхати свій тромбон.
А робочі поїдять локшини, зап»ють обіцянками, вуха розвісять і тягнуть свій хрест. Як мені їх жаль! Пробач, Люда, що я так говорю про твоїх колег.
- Певно, ти в чомусь маєш рацію, - відповіла вона і ми поїхали додому.
Наступного дня, тобто 3 січня 1986 року, ми поїхали в музей Великої Вітчизняної війни. Вважаю, що це на сьогодні - один з самих прекрасних музеїв України, а також всього Радянського Союзу. Була колись така імперія.
Декілька разів я вже був у цьому музеї, але сьогоднішня екскурсія мене полонила по-справжньому вперше. Дивного нема нічого. Просто в музеї добавилось багато нових експонатів та з'явилось багато кваліфікованих екскурсоводів, які із знанням справи детально зупинялись над кожним, окремо взятим експо- натом, що вражало і дивувало. За браком часу ми хутенько пробігли по залах і спустились по східцях вниз до Дніпра - в гості до легендарного засновника Києва - Кия та його братів і сестри - Либідь. Яка граціозність, яка досконалість - очей не відірвати!
Так і хотілось потиснути їм руки, обійняти їх і поговорити з ними, як з живими, але попереду ще чекав Володимирський собор, який був зведений в честь Володимира-Хрестителя, дякуючи якому, в 988 році наш край став християнським, а ми християнами, собор, який і понині переповнений паломниками і прихожанами.
Дивишся на ті фрески, іконостаси і диву даєшся тому мистецтву і тій культурі: на що був здатний людський розум уже в ті часи і трудно повірить в те, що колись люди були більш примітивними ніж сьогодні і що вони менше розбирались в мистецтві, ніж сьогодні. У всі часи були самородки від Бога.
І сьогодні із глибини сьогодення, дивлячись на свого предка, я не можу сказати, що людина стала більше досконалішою.
Переповнюючи людину чимось одним, природа віднімала від неї щось інше. І я не бачу, що людина стала кращою. Людина стала більш освіченою, але вона була, є і лишиться такою, якою була тисячі років тому. І ніщо її не змінить, як, скажемо, ніщо не змінило вовка або зайця - скільки б вони тисячоліть не існували.
У всіх своя генетична пам'ять, свій код, який непідвласний нікому, окрім Творця. І тому кожна людина, як би вона того не хотіла, проходить ніби один і той самий відрізок свого розвитку від А до Я, і розкодувати людину, і переродити її не зможе ніхто, як би ми всі цього не хотіли, тому вона вічна, тому вона і безсмертна, як і її творіння - іконостаси, фрески, Кий і Либідь з братами, Володимир-Хреститель; як безсмертне Християнство, в яке я сьогодні вірю як і в те, що на світі є Сонце, Місяць і зорі, вірю в Творця і вірю в Україну. Вірю що вона стане самою Сильною, багатою, Незалежною і Вічною.