Візантійська фотографія
Стор. 43: До кінця життя він зробив дев'ятнадцять таких іграшок у (масшабі =>) масштабі 1 до 500.
Стор. 44: Апофатичність Хомського досягає у «Григоріаді» шляхетного артистизму: подих Безодні Якоба (Бьюме =>) Бьоме, глибини найнижчих регістрів органу, здивування чабана Амоса — все є у цьому тексті.
Стор. 47: Легенда додає, що в останню хвилину життя Хомський благословив вбивцю словосполученням (апофатичной =>) апофатичної мови.
Стор. 53: — Там, — показує в бік (північноі =>) північної цегляної арки Шкіряний.
Стор. 53: Лєна знаходить креденс, стару дубову потвору, розкурочену місцевим іконографом у пошуку столітніх (дошок =>) дощок, знаходить урізок арматурного косинця і трощить ним дверцята креденса.
Стор. 54: Він бере дощечку з гофрованим, (костяного =>) кістяного кольору, зламом, намагається впіймати цей запах старої, міцно обжитої кількома поколіннями кімнати, запах старих станіславських газет, запах солодкавих в'їдливих радянських парфумів, запах назбираного у слоїк соковиння алое, запах пудри, кориці, шалфею у сподніх шухлядках…
Стор. 55: Він вдоволено зауважує теплі струмені, що пробігають тілом, намагається зосередитись на цих струменях, на (сгущеннях =>) згущеннях та джерелах тепла, на хорах міріадів зраділих клітин, котрі вітають прибуття алкоголю переможним гімном, радісним співом відродженої життєдайної повноти.
Стор. 56: Малий злодюжка встигає добігти до низького дувалу і вчепитись у його глинястий перекат, коли (звідкісь =>) звідкись зліва (через півстоліття все зло у спогадах виникає зліва) матеріалізується товстий гарбузник Кутул.
Стор. 58: Змастивши зсередини тлустий циліндр солідолом, Гундос уводить до його порожнини металевий толок, (з'єднює =>) з'єднує його із скобою силового пристрою.
Стор. 58: Ґвинти скоби вкручені у сталеві пружини, вкрадені курдуплем з розкуроченого імпортного (верстату =>) верстата.
Стор. 59: Автоматним шомполом він ретельно втрамбовує шматок пластиліну у торець тоншого (циліндру =>) циліндра, заводить скобу за гачок спускового (важелю =>) важеля.
Стор. 64: Шкіряний намагається оволодіти механікою штанів, але, на біду, ґудзик безповоротно змінив своє буттєве (розташуваня =>) розташування.
Стор. 65: Кіра розслаблює пальці, котрими тримає поли довгого атласного (халату =>) халата.
Стор. 68: — Шкірятін, — уточнює своє (призвище =>) прізвище Шкіряний і намагається щонайпривітніше посміхнутись череваневі.
Стор. 68: За атласною хмарою її (халату =>) халата невпевненим гостем виникає п'ятирічне дитинча.
Стор. 69: Якби щури мали свою блазоніку, витвір (Кіріного =>) Кіриного поріддя пасував би прикрасити герб якогось пацючого герцога.
Стор. 73: Тут він забуває наступний текст, сідає і втрапляє виделкою у велику золотаву бараболину, що миттєво сходить схизмами і (паром =>) парою.
Стор. 88: Соболь повертається до сусідки і помічає червоне обличчя Зацького та (розчеплений =>) розщеплений ґудзик у Юлії.
Стор. 92: Сич накреслює (дгругий =>) другий виток спіралі.
Стор. 96: «Ми (зупинемось =>) зупинимось на славетній Пісні Десятій», — каже вчителька.
Стор. 97: Обидва міста мають щорічне свято: в Модернополі воно має назву «Дня Прорубування Вікон», а в Постмодернополі — «Дня злучення Сфінксів»; ритуали (похорон =>) похоронів та воскресінь в обох містах майже однакові; водіїв автобусів в обох містах називають «ліотарами» (якесь галльське слово)…
Стор. 106 :«Суб'єкт не належить до світу, — досягає Славомир Балюта тези (Вітґеншгайна =>) Вітґенштайна за позицією 5.632, — а є межею світу».