Лис і дрозд

Горює Дрозд, нудьгує Дрозд, як би йому Лиса настрашити, а далі й каже:
- Що ж маю робити? Ходімо зо мною, я тебе настрашу.
Веде Дрозд Лиса попід лісом дорогою на велике пасовисько. Там паслася велика череда овець. Пастухи сиділи в курені, а пси бігали навколо череди, пильнували овець. Став Лис здалека, край лісу, побачивши псів, не хоче йти далі.
- Що, Лисику, страшно? - питає Дрозд.
- Ні, не страшно,- каже Лис,- а тільки я втомився, не хочу йти далі.
- Як же я тебе настрашу, коли ти не хочеш далі йти? - питає Дрозд.
- Як знаєш,- мовить Лис,- але знай, що коли не настрашиш, то я твоїх дітей з кістками з'їм.
- Добре,- каже Дрозд,- лягай же ти ось тут у жито і дивись, що я буду робити. А коли тобі стане страшно, то гукни мені, щоб я перестав.
Полетів Дрозд, сів собі на землі перед псами та й дряпає землю лапками. Кинулися пси до нього, він підлетів та зараз же сів знову недалеко од того місця, та вже трохи ближче до Лиса. А Лис дивиться, що з того буде, а того й не бачить, що пси підходять все ближче та ближче. Далі Дрозд зривається з землі й, одним крилом махаючи, мов скалічений, починає летіти просто до Лиса. Пси за ним.
Бачить Лис, що біда, як схопиться з місця, як крикне до Дрозда:
- Ну що ж ти, дурню! Ти й справді псів на мене ведеш?
Тут його пси побачили та як кинуться за ним. Ледве Лис здужав пробігти декілька кроків, як пси наздогнали його й роздерли.
This file was created
with BookDesigner program
 [email protected]
25.06.2008