Отаман Зелений
Часть 102 из 109 Информация о книге
Розповів Грицько Ількович ТЕРПИЛО, старший брат отамана Зеленого.
Записала його онучка Раїса БРАСЛАВЕЦЬ (ТЕРПИЛО).
Микола
Щербак.
Месницькі мечіПам ’ятник отаманові Зеленому в його рідному селі. Трипілля, 24 серпня 2008 р. З оригіналу. Публікується вперше.
Отаманові Зеленому та його козацтву присвячується
Далекі дні, овіяні грозою,Вже відійшли у вічність, наче спів,Та дихає понад Дніпром-рікоюПоривний подих вогняних вітрів.Встає минуле — мрій і духу вияв,— І губиться, і знову вироста,Як наш світильник на пригір’ях — Київ,Як наша мука і ясна мета!І в непокорі зводиться Трипілля,Немов надія — промінь з глибини,— Із Вороньків, з Обухова — з довкілля— Ідуть, ідуть, як месники, сини.Ідуть у млу, засмаглі і уперті,— З-за хмар пробила громовісна мить!..Ой не один дивився в очі смерті,Щоб Україна сяла, як блакить!..Минулого не повернуть ніколи,Та чути віку віщий передзвін…Спадають зорі. Місяць робить коло.Іде у бій Зеленого загін.Як з неба грім, лунає лунко: “Слава!”,Не знаючи в пориві берегів.Із-за Дніпра омріяна ДержаваПідноситься як сонце і як спів!* * *Гуде майдан, шумить майдан святково,Куди не глянь — шинелі, сіряки…А хто ж то, хто там промовляє слово?Кого це так вітають козаки?Чи це клекоче грізне Запоріжжя,Чи засіяла невгамовна Січ?…Іде весна по мокрих роздоріжжях,І їй ідуть схвильовано навстріч…Ідуть… ідуть… Як гомінкі потоки,Рокочуть з гір, струмують звідусільПливуть колони на майдан широкий,Несуть свою надію і свій біль!..Надію й біль!.. Як розповім про біль я,Що в грудях не стихає, не вмира!..Гримить Трипілля, закипа Трипілля,Як повінь повноводого Дніпра!Гримить Трипілля!.. Жовто-сині стягиГойдаються на вітровім крилі.Збудили душу в козака-нетягиЖурба віків, і кривда, і жалі…Майдан притихнув… Промовля Данило.Замовкли люди, та говорить кров…Що ж так серця спрагнілі полонило,Неначе шерех гіллям перейшов?!.Вже досить мук… і тюрем, і Сибірів…Наш Київ знемагає… Знов МоскваНесе неволю… Чуєте, як звіріЛютуються — вовчиця завива…У бій, козацтво! Мати-УкраїнаЧекає нас, синів-січовиків!— У бій! У бій! — прорвалася лавина.— За рідний край! — майдан полум’янів…… — Благословіть нас, тату! — став ДанилоІ перед батьком голову схилив…— Хай Бог благословить! — а серце нило.— Хай Бог… — промовив… Козаків розлив— Жива вода, що рве й лама загати!— Гримів Трипіллям! — У похід! В похід!…Молився батько. Біля хати матиТривожно їм дивилася услід…* * *Бої… Фронти… Луна Трипілля!Загомоніли лозняки…Як буревій, що трощить гілля,Дихнули гнівом козаки…Гарячі коні рвуть вудилаІ крешуть камінь. Ніч стараХрипить, конає, скостеніла,По схилах сивого Дніпра.Хрипить. Московським яничарамБезвихідь б’є у береги…І котить хвилі помста яра —Вогненні хвилі навкруги!Вогненні хвилі — згубні стріли,Мов жах полями перейшов,Аж в небі зорі побіліли,Тамуючи загуслу кров.— Ще, хлопці, ще! — як блиск із хмари,Поривним помахом рукиКресав отаман…— Зайдам кари! — Дихнули гнівом козаки…* * *Богуслав понад Россю і Корсунь в боях стугонять.Біла Церква горить — блискавицями зайдів зустріла.Пан отаман як грім… У Черкасах сідлає коня.Над Дніпром пролетить. У Таращі розпростує крила.Як вогонь, він випалює й косить бур’ян-блекоту,Із двосічним мечем викорчовує плем’я Батиїв.У Трипіллі зітхне, як подивиться в мряку густу,Де в диму клекотить і палає розтерзаний Київ.Заскрегоче зубами, наморщить високе чоло,Стисне в боки коня і як вихор шугне в надвечір’я…Вільна Січ ожила, і козацтво як мак розцвіло.Хвиля б’є в береги — розлилось українське безмір’я!* * *— На Канів, лицарі, до бою!— Заграли сурмою кличі…І вранці над Дніпром-рікоюЗаблисли месницькі мечі!— На Канів, лицарі!.. —Гармати Ударили, як грізний грім…— Тікай, конай, кривавий кате!Гори у шквалі вогнянім!— Вгощайся! — рушилися кручі,І мов валилася земля.— Напийсь води! — Дніпро ревучийВ священнім гніві промовля…Та раптом — що це? — крови плями?!.Отамане! Чому поблід?!Вхопивсь за груди…Смугно глянув,Як похитнувся сірий схід…Мигнула біля хати мати,Немов жива і нежива…Ревіли над Дніпром гармати,І пахла спалена трава…
