Танці шайтана

Тільки потихеньку, щоб вороги не почули.
Дівчинка, наївшись, хотіла прослизнути під стіною на піл. Та Омелько покликав її і сказав:
— За добро треба дякувати. Подякуй тітоньці своїй Палажці за доброту і ласку!
Дівчинка підняла великі зелені очі на козака, блимнула довжелезними чорними віями і спитала:
— Як дякувати?
— А ти сама подумай!
Дівчинка постояла, постояла, насупила брови, щось напружено чи пригадуючи, чи вигадуючи, і тоді підступила до своєї терпеливої тітки.
Сказала: «Дякую!» та й поцілувала її в плече і прожогом кинулась на піл і миттю з головою загорнулась у ліжник.
А Омелько спитав:
— Слухай, Палажко! А часом у вас кобзи не було? У тебе ж чоловік не очкур, а козак.
— Не була, а є! І струни на запас є.
Витягла Палажка зі скрині кобзу і струни.
І до перших півнів Омелько перетяг і перестроїв струни. І спочатку збиваючись, бо пальці не так гнучко бігали по струнах, як би хотілось, а далі все рівніше почав вигравати і співати.
І під кобзу йому жінки не підспівували, тільки слухали.
А потім він засмажив зерня кави, на жорнах розтер і запарив. І випив міцної кави для бадьорості. І Тимкові дав поковтати, посмакувати. Тимкові гірка кава страх як не сподобалась, але він дивився, як облизується, як зітхає з насолодою Батько, то й собі облизувався і плямкав. А люльку Омелько не дав жодного разу посмоктати.
І цілу ніч Омелько грав на кобзі, співав, всякі придибенції розповідав. І обидві сестри, хоча й кави не пили, тютюну не палили, але спати не хотіли, навіть не позіхали.
Тільки, коли козак перепочивав та не співав і не грав, коли виходив з малим до коней, тоді обидві сестри кидались і все в хаті прибирали, перетирали, вичищали. Всю ніч не спали.
Тільки коли почало сіріти у шибках, тоді і козак ліг на кожух на причілковій лаві, а малий на причілку на дерзі, укрившись свитою. А обидві жінки заходились біля печі готувати страви.