Із Росії з любов'ю

— Візьміть її,— мовив він, злегка кивнувши у бік жінки. — Приємно було познайомитись. 
— Au revoir, Розо,—мовив до неї Бонд. 
— Прощавайте, містере Бонд. — Жовті очі старої спалахнули вогнем. Чобіток, з якого стриміло маленьке сталеве лезо, завдав удару. Бонд відчув гострий біль у правій гомілці. Такий біль буває тільки від копняка в кістку. Він ступив крок назад, і чоловіки схопили Розу Клебб за руки. 
— Бідолашний мій Джеймсе,— засміявся Матіс,— зважай на те, що останнє слово лишилося за СМЕРШем. 
Отруйне лезо знову заховалося в підошву. Зовні невинну, схожу на клунок стару жінку повантажили у візок. Матіс наглядав за тим, щоб добре закріпити покришку. Потім обернувся до Бонда. 
— Сьогодні ви добре попрацювали, друже,— сказав він. — Але вигляд у вас стомлений. Отож повертайтеся до посольства й відпочивайте, тому що вечеряємо ми разом. А найкращий обід — це сам Париж. І для вас я знайду найчарівнішу в ньому дівчину. 
Тіло Бонда поступово сковувало щось ніби параліч. Його морозило. Він звів руку, щоб відкинути пасмо волосся з правої брови, та пальці його втратили чутливість і здались йому завбільшки з огірки. Його рука важко впала. 
Щось заважало йому дихати. Бонд спробував хапнути повітря широко розкритим ротом. Потім зчепив щелепи і приплющив очі, як це роблять люди, коли хочуть приховати сп'яніння. Крізь опущені вії він ще побачив, як котять до дверей візок. Спробував розплющити очі, чимдуж намагаючись звести їх на Матіса. 
— Мені не потрібна дівчина, Рене,— хрипко видушив із себе Бонд. Тепер він щоразу мусив хапати ротом повітря. Його рука сягнула до обличчя. Йому здалося, що Матіс рушив йому назустріч. Коліна в нього підтиналися. 
— Я вже маю найчарівнішу... 
Бонд поволі обернувся на підборах навколо своєї осі і повалився на килим кольору червоного вина.