Сімурґ
Але Numo… стовбичить посеред ґанку. В осерді літа. Невідомо, хто піднімався сходами, хто з них пив каву, хто курив, а хто читав, бо принаймні постать Numo і далі незворушно стоїть собі в небі, мов у річці, пропускаючи крізь себе хмари, комах, птахів, літаки, зірки, комети, метеорити, супутники, космічні кораблі, павутинки і маленький мандрівний листочок з водяної верби. Numo нуль шістнадцять цілих сімдесят п’ять двадцять один тридцять «років» за людським відліком часу. Годинник в кухні показує 16:45, випереджуючи таймер на мобілці (звірений з верховною телефонною жрицею Точного Людського Часу в цьому часовому поясі) майже на дві години. Світло засліплює світ очей… рано чи пізно Numo зійде зі свого зачудованого місця, припиняючи свій втик, почне «робити» «щось»… тому давайте домовимось: «завтра» існує! Воно є завжди і, менше з тим, все одно настане завтра. Це буде ультрамариново-золотий, ясний і чистий серпневий день, коли вода вже по-осінньому свіжа й прозора, небо лагідне і пронизливо-глибоке, повітря сповнене запахів, не притуплених задухою, а сонце не несе нищівної спеки — лише тепло і цупку, останню цього літа засмагу. Обидва далеких Міста на зелених пагорбах здаватимуться емалево-білозубими посмішками або картинками на щойновимитій порцеляні, а чайки — також.
Пісок вже не обпікатиме ніг, але буде ще теплим і незайманим, як чистий аркуш — лише з подряпинками хмизу і пташиних слідів. Все це станеться завтра, принаймні для всіх нас — воїнів своєї битви, — і довіку буде там, де воно вже і так є!
Світлана Поваляєва (сама про себе):
Очевидно, що народилася, бо ж якщо три книжки під моїм прізвищем не є містифікацією, то я, значить, живу і помирати не збираюся. Ніколи…
Нині я нарешті знов дорвалася до тележурналістики, до монтажу і до штатива (камеру оператор мені ще не довіряє, і правильно робить!). Одним словом, людина я цілком щаслива, бо всі мої мрії збуваються. Інколи мені навіть аж страшно))). Три книжки вже вийшли, четверту ви зараз тримаєте в руках. Голос мій можна почути на 5-му каналі майже щодня у програмі Романа Чайки «Новий Час». А іноді і мармизу можна побачити. На стенд-апах. Якщо пощастить.
Казка — вампір, Марк — художник снігу, Арсен — загиблий журналіст, Мара навіть серед примар собі не знаходить місця, Терренс Маккена виявляється Чорним П’єро, а Ленні Ріффенштайль — клепсидрою… Всі неприкаяні привиди збираються у старому бюветі, й пробуджена артезіанська вода перетворює їх на Сімурґ… Словом, це готичний роман, або роман-хорор, хоча й софт, бо в кінці на вас чекає який не який, а гепі-енд.