Сни Юлії і Германа. Кенігсберзький щоденник

26.02.2010
Крізь туман проступають обриси міських будівель. Уява може перетворити їх на що завгодно. Реальні речі й символи настільки наближуються, що сприйняття краєвиду має у собі щось від містичного. Уява легко й вільно почуває себе в таких місцях, але якщо вона не рухатиметься далі, то захиріє й зникне таємниця.
Уява мусить бути пронизана промінням думки, коли йдеться про художню прозу. Це той каркас, що її втримує від аморфності. Коли сонце в зеніті — туман зникає остаточно і втрачається шанс відшукати у ньому щось справді незвичайне.
28.02.2010
Фантазії на теми Гофмана, такого, яким я його запам’ятала. Фантазії на теми моїх вражень від Гофмана. Піщаний чоловік, Крихітка Цахес і, можливо, Крейслеріана. Відрікаючись від Кенігсберга, Гофман все ж створив його образ, і його можна відтворити. Ексцентричність згубна не лише для того, хто ексцентрик, але й для навколишніх. Із каталізатора вона перетворюється на вибухівку. Замість феєрверків — фугасні бомби. Замість петард — міномети. Зрозуміти, що трапилось зі світом у XX столітті, можна лише через попереднє — XIX століття. Це й роблять нині, вивчаючи вікторіанську епоху. Але Німеччина — це щось інше. Німеччина — це визрівання ідеології Крихітки Цахеса аж до самогіпнозу.
03.03.2010
Тепер, коли роман дописано, і я навіть закінчила його тим словом, що планувала, можна дивитись на нього з віддалі. Мені здається, що німці сприймуть його нормально, оскільки я фокусувала увагу на їхніх традиційних вартостях. Росіянам, швидше за все, не сподобається, бо в них інша ментальність. Українці, які, можливо, чекали від мене якоїсь ефектної історії, сприймуть далеко не всі. Їм видасться текст незавершеним, якщо вони не захочуть у нього заглиблюватись. Відстань між автором і читачем цього разу доведеться долати читачеві.
Я прожила з цим романом чудові часи, змінилась сама, і тепер відчуваю великий спокій. І маю в запасі повно ідей. Як і повинно бути. Але попереду ще багато роботи.
05.03.2010
Лежать мої два зошити, чекають, коли я почну переписувати. А я тим часом думаю над тим, що написала — прокручую в уяві наче уривки з якогось фільму. Дечого і сама не розумію. Звідки, наприклад, цей поклик землі? Чи можна його пояснити видіннями зруйнованого Кенігсберга? Про Біблію я теж не згадую, ніде. Але прокляття херем тут так само за кадром, як і вислови Канта, і новели Гофмана. І графіка Кете Кольвіц. Тільки Шекспір і Античність на поверхні. Увесь роман зараз — наче недобудований міст. Я добудую його, коли все перепишу, а тоді ходіть по ньому чи не ходіть — то вже не мій клопіт.
07.03.2010
Мені якось завжди було байдуже до європейськості як вищої якості. Це тільки в Україні могла виникнути така штучна проблема. Культура Сходу видається мені більш зрілою і перспективнішою. І культурний пласт там значно глибший, ніж європейський. Потрібно йти на духовне зближення зі Сходом, а не насаджувати йому цивілізованість. Духовне, а не культурне, це слід підкреслити. На рівні філософії. Кант на межі позаминулих століть уже здогадувався про таку можливість, але життя його вже завершувалося, і на рукописі він написав кілька слів арабською. Може, я надто фантазую, проте мій особистий досвід свідчить про повернення на Схід. Гессе також подав сигнал у своїй «Мандрівці на Схід».
На заваді цьому стоїть політика. Як і завжди. Але тепер вона маніпулює людською свідомістю устократ більше. Очевидно, війна є неминучою. Звідти в мене й трагічні візії Тридцятилітньої війни. Її більше в моєму романі, аніж Другої світової.