Такий він був...

І знову з великою радістю танцював і скавучав, кидався чоловікові під ноги і стрибав угору.
Марія стояла нерішена: хто ж це перед нею?
Дан!
Ідуть тепер разом, і Фік бігає від Дана до Марії, вертиться між ними, підстрибує й гавкає. Він знайшов свого пана, приятеля своїх молодих літ.
Дан розказує, як батьки його згинули в Сибіру, як по роках його звільнили і як повернувся він до родинного міста. Не застав нікого із знайомих, самі чужинці. Розказує, які там бачив зміни і порядки, як виїхав до Польщі до дядька, що там учителював ще до війни, і як уже відтіля вдалося йому емігрувати. Розказуючи, нахиляється, пестить пса і приговорює до нього щось пестливе, як це робив колись вдома.