Ангели по десять шилінгів
— Як відомо, — почав він, — Крайстчерч у минулому був завжди зразковим містом графства. Наскільки мені відомо, жодне з інших містечок не може похвалитися такими величезними соціальними досягненнями, як наш благородний і древній Крайстчерч, і я хочу, щоб так було і в майбутньому. В зв'язку з цим я доводжу до відома всіх присутніх, що ми з паном бургомістром Лоуелом заснували «Комітет допомоги» для бідних громадян Крайстчерча і тепер звертаємося до всіх вас з проханням підтримати відповідними внесками наш гуманний почин. Але перед цим ми хочемо показати вам кілька кадрів з недавнього минулого Касл-Хоума. — Він витяг з коробки, що лежала перед ним на столі, невеличкий ролик плівки. — Зараз ви самі переконаєтеся, як необхідне в наші дні моральне озброєння. Це наше першочергове завдання, від якого не має права відмовлятися жоден, в чиїх грудях б'ється хоч трохи добре серце.
Після слів Чеда запала така тиша, що можна було почути навіть астматичне дихання аптекаря Квентіна! Тільки Уейд вигукнув: «Браво!»
Після цього слово взяв бургомістр Лоуел.
Його обличчя від хвилювання вкрилося червоними плямами, руки тремтіли, вино з келиха вихлюпалося на скатертину.
— Дорогі друзі, — почав він, ретельно підшукуючи слова. — Гадаю, висловлю загальну думку, коли скажу, що не бачу необхідності переривати цей чудовий вечір демонстрацією якихось там кадрів. Давайте краще одразу перейдемо до здійснення пропозиції мого друга Чеда Олів'є. — Мокрими від поту пальцями він гарячково витяг з гаманця чекову книжку, ручку і на якусь мить завмер, очевидно, не знаючи, яку суму він повинен пожертвувати на «моральне озброєння».
— В моїх руках уже є чек нашого шановного Роберта Уейда, — порушив Чед мертву тишу. — його внесок становить двісті фунтів, і я пропоную виходити з цієї суми, як з мінімуму. Окрім того, я хотів би додати, що йдеться про одноразове збирання коштів, у повторних внесках потреби не буде.
Сівши, він глянув на Джун і ніжно усміхнувся їй, але вона була більше схожа на статую, ніж на молоду.
Збирання коштів було таким жвавим, що, здавалося, гості палали одним бажанням — довести свою великодушність. Через кілька хвилин з цим було покінчено.
З урочистим виразом на обличчі, не приховуючи, що він глузує з присутніх, Чед узяв плівку, підійшов до каміна й мовчки кинув її в полум'я.
Полегшене зітхання пронеслося по всьому залу. Ніби звільнившись від нестерпного тягаря, гості знову взялися за чарки. Задзвеніли голоси, почувся сміх, засміявся навіть аптекар Квентін, що налякало сусідів: він давно страждає хворобою печінки, і вже кілька років ніхто не чув, щоб він сміявся.
— О боже, за якого негідника я вийшла заміж! — миролюбно зітхнула Джун.
Чед усміхнувся. Тільки він та Уейд знали, що на плівці можна було побачити лише два досить невинних кадри. Очевидно, знімали з явно недостатньою витримкою. Протягом двадцяти років місіс Шеклі, після неї місіс Порджес і наприкінці Чед шантажували громадян Крайстчерча завдяки фотоплівці, яка не мала ніяких вагомих доказів.
Але Чед ще раз пожартував.
«Комітет морального озброєння» був перейменований у «Товариство для пропащих дівок», а Касл-Хоум під орудою місіс Порджес був перетворений у заклад, де ці гідні співчуття істоти змогли б знайти собі притулок і сили, які дали б їм можливість повернутися на шлях добропристойного життя.
— Без цього у моїй книжці не було б «перчику», — присягався Чед своїй дружині.
Але завжди, коли він збирався заглянути до Крайстчерча з інспекторським візитом, Джун неодмінно їхала з ним. Ніякими ілюзіями щодо нього вона себе не тішила.