Початок жаху

Саме ці балачки спонукали мене прочитати його манускрипта, а вчинивши те, я жахнувся. Михайло Вовчанський був або ж несповна розуму, або ж світлий янгол, посланий, як він писав, хоч і сам не був у тому певний, архангелом Михаїлом на землю з невідомою метою.
І я згадав, що в одному манускрипті, увіч апокрифічному, читав, що янголів своїх Господь посилає часом як месій — вони тоді мають чин проповідницький і своїм життям та діями научають людей, як треба цнотливо й чесно жити, або ж посилає їх як вісників для передання у небо актів людського страждання. І ті, і ті певний час, інколи й цілий вік людський, живуть у людському тілі та людським життям, але перші, тобто месії, володіють чудодійною силою, а другі — ні; перші страждають показно, научительно, а другі — таємно і без зайвої оголоски.
Але й від таких думок у собі я жахнувся. Бо коли б так, то й Господа нашого Ісуса Христа треба було б вважати таким ангелом-месією, а він був вищий і більший ангела, він був сам Господь.
Можливо, тут ідеться про месій нижчого чину — я того не знаю і боюся про те думати. Скажу тільки, що в тому давньому манускрипті про месій та вісників написано було, що сатана дуже стережеться тих світлих янголів і на змагання з ними висилає янголів чорних — хтозна, може, Іоанн Москівський і був таким чорним янголом, якого послано було змогти янгола світлого. Правди про те ніхто не довідається; простіше було б думати, що Михайло Вовчанський був з повередженим розумом і багато чого навигадував, а може, йому все це неправедно уявлялося, хоч одного від нього забрати не можна — жив він таки праведно. Про Іоанна Москівського я цього сказати не можу, про нього розказували тихцем і вже хотіли його в тому викрити, що він жив, як із жінкою, із послушником Гаврилом Галичиним, а що вже віддавався пияцтву, то всі ми тому віддаємося. А ще він часом з монастиря зникав і блукав казна-де. Правда, ніхто його недостойних учинків не викрив, але довіри до нього я не мав ніколи — щось було в ньому й справді відворотне.
Можна пояснити цю історію ще й так, і це мені здається вірогідним: і Михайло Вовчанський, і Іоанн Москівський були в цьому світі людьми малими і грішними, в сітях його позаплутувалися; Михайло Бога більше боявся і своїм писанням себе перед ним та людьми виправдовував чи хотів виправдати, а на Іоанна Москівського, як на ворога свого, хотів навести тінь і так виправдати своє вбивство, коли він і справді Москівського забив. Бог же обох покарав, бо вони обоє рябоє, ягоди одного поля і гілки, а може, й одне єство, про що Михайло Вовчанський у своїм манускрипті також натякав. Не судитиму їх, щоб і мене Господь за мій неправий чи кривий осуд не покарав. Адже рід лукавий не дістає небесної познаки.
1992 р.