Байки

  
СОЛОВЕЙ
 
 
 
«Хто не вгадає? я?
 
Оце городять небилицю!
 
Щоб не пізнав я Солов’я,
 
Щоб не пізнав сю гарну птицю;
 
Як тілько оком наведу,
 
То і вгадаю, де співака»,-
 
Так дядькові казав небіж, Грицько Підсака.
 
«Ходімо, я тебе до лісу поведу,
 
Усякої там птиці є багато,
 
Та буде сором, пане-брате,
 
Коли б ти Солов’я ізразу не пізнав»,-
 
Грицькові дядько одвічав.
 
І ось вони дойшли до гаю;
 
По гаєві усякий птах літає,
 
Щебече хто, хто свище, хто гуде,
 
Аж округи луна іде.
 
 
Н е б і ж
 
 
Ось, ось де Соловей! Який червоногрудий!
 
А дметься як, мабуть, великий пан!
 
Уже то неспроста в його такий жупан.
 
 
Д я д ь к о
 
 
Та годі, годі, Грицьку, буде
 
Ту погань, Снігиря, хвалить!
 
Ся птиця не співа, а як усе щебече,
 
Вона в гурті як-небудь засвистить;
 
А більше, голову похнюпивши між плечі,
 
Насупившись сидить.
 
 
Н е б і ж
 
 
Так цитьте лишень, ось я зараз угадаю:
 
Я сучий син, коли оце не він!
 
Увесь мов золотий, а крильця чорні має.
 
 
Д я д ь к о
 
 
Та будеш, Грицьку, сучий син:
 
Се просто Іволга зоветься;
 
Вона із саду в сад літа,
 
То вишні гарно об’їда,
 
То оббива горох, а в співи не вдається.
 
 
Н е б і ж
 
 
Так ось коли побачив співака!
 
Яка мальована та штучна птиця!
 
Вертиться, джеркотить, по дереву скака -
 
От се то Соловей.
 
 
Д я д ь к о
 
 
Се навісна Синиця!
 
І довго так небіж дурненький
 
Меж птицями знаходив Солов’я;
 
А Соловей собі сіренький
 
Над ним співав, сховавшись меж гілля.
 
 
  
ХЛОПЦІ
 
 
 
Учора я дививсь, як хлопці
 
Гуляли на толоці:
 
Здається, крам там продавав один,
 
Другі в опуки тощо грали,
 
То в дучку булку заганяли,
 
А далі здумали скакати через тин.
 
Хлоп’ята там були і прості, і письменні,
 
І кожний з них по-своєму скакав: -
 
Один летів як навіжений,
 
Знай, визвіривсь на тин, та біля його й став;
 
А інший, голову, мов той москаль, задравши,
 
Пряменько витягнувсь та й скочив через тин,
 
Та як же врізався об землю, вражий син,
 
Колошу розідравши.
 
А виборного хлопченя
 
Так скаче високо, так здорово літає!
 
«Воно мале зовсім, од чого ж так скакає?» -
 
Собі подумав я
 
Та й придивляться став: аж сеє бісеня
 
Як хоче скочить, то аж в землю присідає
 
Та й присне разом відтіля!
 
Як ні крути, а правди нігде діти:
 
Коли б, як виборного діти,
 
І другі вміли присідать,
 
То, може б, і вони зуміли так скакать.