Байки

Часть 1 из 6 Информация о книге

Ознакомительный фрагмент.

Глібов Л.І.

БАЙКИ

ПЕРЕКОТИПОЛЕ

Котилося через поле

Перекотиполе -

Довідаться щастя й горя

Край Чорного моря.

Розходилися поляне,

Аж серденько в’яне:

Одні на сміх піднімають,

Другі дорікають.

- Тю-тю, дурний, розігнався!

Будяк обізвався.-

Чого тебе вража сила

Отут розносила! -

А Півники-самохвали

І собі пристали,

Як горохом обсипають,

Сміються, гукають:

- А куди, джигуне милий,

Наш орле безкрилий,

Несе тебе дурна воля

Із нашого поля? -

Полин гіркий дорікає,

Сміху добавляє:

- Буде пити меди й вина

У вражого сина.-

І Сон-трава не проспала,

Словечко сказала:

- Він з дурною головою

Не має покою.-

Одна тільки не судила

Фіалочка мила,

Козаченька привітала,

В поход виряджала:

- Добудь слави, нагуляйся,

До мене вертайся,

Я сплету тобі віночок,

Поведу в таночок.-

Мовчаливий Ковиль-свідок

Сказав напослідок:

- Ось покинь ти, пане-брате,

Стрибання прокляте!

Славні бубни за горами…

Живи ти між нами,

Бо незчуєшся, не вглянеш -

В болоті застрянеш,

А в болоті - з ким там жити?

Не зілля, не квіти.

Не червоная калина,

А погана тина.-

Перекотиполе чує

І далі мандрує,

Ні на кого не вважає,

Усім одмовляє:

- Не хочу я тут сидіти,

Між вами марніти,

Не такую треба долю

Перекотиполю.

Поборюся з дужим морем,

Позмагаюсь з горем

І покочу скрізь по полю

Веселую долю.-

Прикотилась сміла воля

До чужого поля:

Кругом море розляглося

І з небом злилося…

Де на світі тая сила,

Щоб змагаться сміла?

- Що ж то буде? - Страх озвався

І в лози сховався.

Не так снилось, не так ждалось,

Як на лихо склалось:

Розсердилось горде море,

Накинулось горе.

Одно хвилі-гори котить,

Об берег колотить,

Друге шкодить, зневажає

І жалю не знає.

Море кинуло в долину,

Мов тую пір’їну,

Горе вітром ізсушило,

Піском придавило.

Підманила, обманила

Надієчка мила,

Посміялась чужа доля

З Перекотиполя.

Лежить воно, гірко плаче,

Чорний Ворон кряче:

- Рятуй своє, рідна доле,

Перекотиполе!

Козаченьки молодії,

Орли золотії!

До вас байку докотила

Порадонька мила,

Щоб і ви не забували,

Як діди казали:

Не жалкуй на тую долю,

А на дурну волю!

1891.

ПЕНЯ

Частенько між людьми буває,

Один свою біду на другого звертає,

А іноді ще так крутне:

Не можна на людей, так він на біса спхне.

Щоб не наскочити на лайку,

Я розкажу вам байку.

Жив-поживав козак заможний Клим.

Вподобавсь він щасливій долі:

Де не повернеться, вона усюди з ним -

І дома, і у полі.

Шановний, добрий чоловік;

За те йому ввесь вік,

Сказать до прикладу, кувало і плескало.

І коники були, і пари три коров,

І плуг волів, і овечат чимало,

За огородом млин молов.

Довгенько щось, ще змалечку, у його

Оверко-наймит жив;

Моторний парубок, дотепний хоч до чого,

Усе він знав, усе гаразд робив.

Ніякий чоловік з гріхом не розминеться,-

І в селах так, і в городах;

Хоч ходить кінь на чотирьох ногах,

Та й той не раз спіткнеться!

Тяглась пилипівка, усе було як слід;

Прийшла Оверкові годинонька лихая:

Нізчимний борщ йому обрид,

Капуста, і рулі, та ще кулага тая;

Скоромного сердега забажав;

Десь він од паничів чував,

Що скором здоровіше,

Та ще к тому й смачніше.

«Нехай же,- думає,- яєць я напечу,

Як буду у млині сидіти,

Наїмся досхочу -

Не буде так кортіти».

Дождавсь черги, пішов у млин

Та зараз же і заходився

Зробить почин.

Із дроту держальце скрутить він умудрився,

Туди яєчко примостив,

Недогарок в куточку засвітив

І над вогнем давай яйце вертіти,-

Розумного не треба вчити.

Млин меле, стукотить,

Оверко думає: «Не треба і вечері…»

Аж тут хазяїн тиць у двері,

Роззявив рот, стоїть.

- А що се ти, Оверочку, готуєш?

Пилипівки укоротив?

Біду, чи що, на себе чуєш? -

Оверко й руки опустив.

- Я… далебі… і сам не знаю…

Зовсім отуманів…

Як воно скоїлось - і не вгадаю,

Се біс проклятий спокусив.

- Та брешеш ти! Я тільки перше бачу! -

Десь угорі озвалось чортеня.-

Перемудрив чортячу вдачу,

А на мене уся пеня.

Перейти к странице:

Следующая страница