Поеми

1893, 12/ХI
  
РУСАЛКА 
 
(ПОЕМА В НАРОДНОМУ СТИЛІ) 
1 
 
 
Коло річки, у садочку 
 
Маленька хатина, – 
 
У хатині чорнобрива 
 
Молода дівчина. 
 
 
 
Щовечора, як зіронька 
 
До місяця сходить, 
 
Молодая дівчинонька 
 
В садочок виходить. 
 
 
 
Тож виходить сама з хати 
 
У ясную нічку, – 
 
А тим часом козаченько 
 
Перепливе річку, 
 
 
 
Як приверне к бережечку, 
 
Човничок прив’яже, – 
 
Уклониться дівчиноньці, 
 
«Добривечір» скаже. 
 
 
 
По садочку собі ходять, 
 
За руки візьмуться, 
 
Розмовляють та радяться, 
 
Коли поберуться. 
 
 
 
«Ой коли ж ми поберемось, 
 
Дівчинонько-роже?» – 
 
«Уосени, козаченьку, 
 
Як бог нам поможе!..» 
 
 
 
У коханій розмовоньці 
 
Швидко ніч проходить, 
 
Блідне місяць, гаснуть зорі, 
 
І сонечко сходить… 
 
 
 
Сіда хлопець у свій човник 
 
Та бере весельце; 
 
Стиснув ручку, махнув веслом: 
 
«Прощай, Ксеню, серце!» 
 
 
2 
 
 
Осінь надходить, літо минає, 
 
Вже ж за дівчину козак не дбає. 
 
Вже старостоньки скрізь походжають, 
 
Ксенину ж хату вони минають. 
 
 
 
Йдуть до сусіда в новую хату, – 
 
Сватають в його дочку багату!.. 
 
Чує Оксеня смутну новину, – 
 
Що свата милий іншу дівчину; 
 
 
 
Уже сьогодні їх заручають, 
 
А через тиждень і повінчають… 
 
Наче байдужа дівчина ходить, – 
 
Вийде ж в садочок та й сльози ронить. 
 
 
 
Рушнички шиті лежать у скрині, 
 
Вже не клопочуть вони дівчини! 
 
В журбі та в тузі тиждень минає, 
 
По селу ж ходить та «молодая», 
 
 
 
У кожду хату вона вступає, 
 
На дівич-вечір дружок збирає, 
 
І до Оксені заходить в хату, – 
 
Тож на весілля її прохати: 
 
 
 
«Прошу, сестрице, тебе, голубко, 
 
За старшу дружку до мене, любко!» – 
 
«Не можу, серце!.. я б і радніша; 
 
За дружку в тебе хай стане інша». 
 
 
 
«Отак, сестрице! отак мовляєш! 
 
Певне, мене ти більш не кохаєш!» – 
 
«Не гнівайсь, серце, за мої речі… 
 
Прийду сьогодні на дівич-вечір! 
 
 
 
Тебе, сестрице, я не забуду, – 
 
За старшу дружку у тебе буду». 
 
 
 
(Згодилась, прийде, хоч тяжко дуже. 
 
Вдасть перед милим, що їй байдуже). 
 
Йде молодая весела з хати, – 
 
Смутна Оксеня випроводжати… 
 
 
3 
 
 
У суботу в молодої 
 
Та великий збір, 
 
То ж сходяться подруженьки 
 
До неї у двір. 
 
 
 
За столом вже молодая 
 
Сіла на посад, 
 
На лавочках всі дружечки 
 
Посідали вряд. 
 
 
 
Старша дружка жалібної 
 
Почина співать, – 
 
Виспівує і на очах 
 
Слізоньки тремтять. 
 
 
 
«Червоная калинонька, 
 
А біленький цвіт; 
 
Ой чи не жаль тобі, Галю, 
 
Молоденьких літ?..» 
 
 
 
«Ой час-пора, отець-мати, 
 
Поблагословить, 
 
Ой час-пора молоденькій 
 
Та гіллячко звить!» 
 
 
 
І гіллячко, і віночок 
 
Вже вити пора, 
 
А іще ж то барвіночку 
 
Для вінка нема. 
 
 
 
Старша дружка по барвінок 
 
Додому піде, 
 
Бо кращого барвіночку 
 
Немає ніде. 
 
 
 
Пішла з жалем дівчинонька 
 
Та у свій садок, 
 
Щоб нарвати барвіночку 
 
Іншій на вінок; 
 
 
 
Рвучи його, журливую 
 
Пісеньку співа, 
 
За сльозами ледве може 
 
Вимовлять слова: 
 
 
 
«Барвіночку мій хрещатий, 
 
Зелений, дрібний, 
 
Ой, я ж тебе викохала, 
 
Хороший, рясний! 
 
 
 
Я ж садила, поливала 
 
Тебе навесні, 
 
Я ж думала, на віночок 
 
Здасися мені! 
 
 
 
Здався тепер, барвіночку, 
 
Не мені, другій, – 
 
Бодай би зсох, бодай зов’яв, 
 
Барвіночку мій!..» 
 
 
 
Тож нарвала барвіночку, 
 
Віночок звила, 
 
Походила по садочку, 
 
Над річку пішла. 
 
 
 
Подивилась у водицю 
 
На личко своє, 
 
Тихо, тихо промовила: 
 
«Горенько ж моє! 
 
 
 
Вродо моя хорошая, 
 
Нащо ти цвітеш? 
 
Без доленьки на сім світі 
 
Марне пропадеш! 
 
 
 
Нема щастя, нема долі, 
 
Лиш врода сама… 
 
І кохання зневажене, 
 
Дружини нема! 
 
 
 
Забув мене мій миленький, 
 
Іншу полюбив, 
 
І навіки мою долю 
 
Та й занапастив! 
 
 
 
То ж він завтра із другою 
 
Піде під вінець… 
 
А я собі під водою 
 
Знайду вже кінець!» 
 
 
 
Промовила теє слово, 
 
Стала на горбок… 
 
Нема, нема дівчиноньки, 
 
Лиш плавле вінок.