Неоднаковими стежками

Мелася му­си­ла жи­ти на селі й ну­ди­ла світом, бо в неї й ро­бо­ти бу­ло ма­ло. Батько усім пра­ву­вав в ха­зяй­стві. Ме­ла­ся ви­да­ла доч­ку заміж за сусіднього не­ба­га­то­го ху­то­ря­ни­на ду­же ра­но, як дочці ми­ну­ло шістнад­цять год, а син­ка од­да­ла в при­ват­ну гімназію в Києві й помісти­ла йо­го в пансіоні при гімназії. Але не­за­ба­ром після то­го по­мер і ста­рий Гу­ко­вич. Ме­ла­ся не дов­го й мо­ро­чи­лась з своєю част­кою по­ля, про­да­ла її за добрі гроші й пе­реїха­ла на завсідне про­жи­ван­ня в Київ. Сво­го си­на во­на не взя­ла до се­бе, а од­да­ва­ла в най­ми по­кої з обідом і чаєм для ба­га­теньких уря­довців й офіцерів. Син підбільшав, і батько по­ра­див йо­му зап­ро­тес­ту­вать про­ти про­да­жу йо­го спадків матір'ю. Але Ме­ла­ся на це не вва­жа­ла. Во­на дов­генько про­бу­ва­ла то в Берліні, то в Па­рижі й гай­ну­ва­ла си­но­ве доб­ро, нев­ва­жа­ючи на йо­го про­тес­ти, що во­на зос­та­вить йо­го навіть без уся­ко­го за­со­бу.
1902 ро­ку.
Київ.