Історія пані Ївги

За кiлька день здобули книжки, i панi Ївга з глибоким почуттям обов'язку перед Серьогою взялася до навчання. Вона сказала йому:
— Серж, ти повинен вiдчути, що нова доба вимагає вiд усiх таких, як ти, — покидькiв капiталiзму, — якнайвищого розвитку розумових здiбностей. Iнакше пролетарiат перемогти не здолає... Будемо ж учитись.
Але Серьога прикинувся йолопом, висолопив язика й гарчав по-собачому.
Панi Ївга була спантеличена. Вона ще завзятiш узялася намовляти його. Тодi Серьога зробився серйозний i спитав її про значення слiв, якi часто вживають сердитi вiзники.
Панi Ївга з розпачу стисла руки й гукнула:
— Яка безодня темряви й зiпсутостi!
Вона урвала лекцiю, сiла в кутку на свою лаву й довго мiркувала про те, як найкраще взятися до виховання такого хлопця. Вона знала, що це — обов'язок її життя. I шкодувала, що їй бракує пiдручника педагогiки.
Ввечерi повернулась Настя (вона на поденну прати ходила) i, розпитавши про наслiдки вступної лекцiї, знову безжально вибила сина. Серьога мовчки знiс, але прокляв панi Ївгу й запекло постановив дошкулити їй.
Назавтра, коли мати пiшла, вiн тихенько повiсив над дверима до кухнi великий цебер з льодовою водою та прив'язав його мотузком до дверей, щоб перекинувся, як дверi вiдчинити. А тодi лагiдно покликав панi Ївгу до кухнi.
Вона вийшла, i вода з цебра вилилась їй на голову. Серьога плигав, регочучи, до стелi, а панi Ївга сiла на свою лаву й трусилась, бо не мала в що перевдягтись. Але в серцi її злоби не було. Вона шепотiла:
— Andre, зрозумiй мене! Я даю вiдповiдь за грiхи всiх наших предкiв.
Коли повернулась Настя, вона лежала вже й палала з жару. Кашель рвав її груди. А на ранок душа панi Ївги покинула тiло.
1923