Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах
побачив запорожців і не став для Січі тим, чим пізніше
стали Дунай і Кубань.
24 жовтня 1737 року Григор подав на ім'я першого
міністра Франції кардинала Флері меморіал, в якому,
передбачаючи майбутню політику Росії, писав: «Вза-
галі традиції царя Петра кермують і кермуватимуть
ще довго московською політикою, а ці традиції спрямо-
вані на знищення Туреччини й Польщі та на гегемонію
в північній Європі. Козацька нація під проводом її вож-
дя Мазепи свого часу зрозуміла цю небезпеку й хотіла
протиставити деспотичній експансії царя свої вільно-
любні традиції, але невблаганна й нещасна фортуна не
дала змоги довести до кінця цей проект, від здійснення
якого ціла Європа тільки виграла б. Історія Москов-
щини вчить нас, що навіть за часів царя Івана Васи-
льовича, коли найтемніше варварство панувало в тій
країні, московська політика намагалася здобути Бал-
тику, Каспійське та Чорне море й що цар Петро вико-
нує лише те, про що мріяли його попередники».
У своїх пам'ятних записках і донесеннях фран-
цузькому уряду Григор Орлик дав довгостроковий
прогноз петровської політики. Цей прогноз був ви
97
користаний при створенні «Тестамента царя Петра»
(тестамент
—
духовний заповіт). Автор тестаменту
невідомий, можливо це був офіційний публіцист На-
полеона І (1769-1821) Лесюр, який опублікував його у
своїй праці «De la politique et des progres de la puissa-
nce russe» (Paris, 1811).
Ось текст цього апокрифічного документа:
«1. Тримати російський народ у стані безперерв-
ної війни, аби не дати згаснути войовничому запалові
російського жовнярства. Відпочинок давати тільки
для того, щоби поліпшити державні фінанси, зміц-
нити армію і вибрати вигідну хвилину для нападу.
В той спосіб робити, аби мир служив війні, а війна
миру, і то завжди в інтересі поширення добробуту.
2. При кожній нагоді втручатися у справи євро-
пейських держав, особливо ж Німеччини, котра тим
більшу і безпосередню має вагу, чим до неї більше на-
ближатися.
3. Розділити Польщу, підтримуючи в ній вну-
трішні заколоти і постійні чвари. Вельмож здобува-
ти собі золотом, впливати на сейми, деморалізуючи
їх, аби мати вплив на вибори королів. Увести в Поль-
щу російське військо і тримати доти, поки тра-
питься нагода залишити його там назавжди.
4. В торгівлі шукати зв'язків насамперед з Англі-
єю, бо та держава найбільше нас потребує для сво-
го флоту і може бути найбільш корисною для побу-
дови нашої.
5. Безупинно розширювати державні межі вздовж
Балтики на північ, а вздовж Чорного моря на південь.
6. Наблизитися, де тільки можна, до Царгорода й
98
до Індії. Хто там запанує, той стане дійсним воло-
дарем світу. З цією метою підбурювати до війни то
проти Туреччини, то проти Персії. Побудувати ка-
равели на Чорному морі, поступово заволодіти тим
морем, рівно ж Балтійським, бо вони необхідні для
досягнення того проекту. Коли ж буде можливим —
відновити через Сірію колишню торгівлю з Ліваном і
підступити аж до Індії, котра є коморою світу. А як
там будемо, тоді обійдемося без англійського золота.
7. Підтримувати дбайливо союз із Австрією. Вда-
вати, що підтримуємо її наміри, аби перебрати вла-
ду над Німеччиною, а другою рукою підбурювати про-
ти неї амбітність німецьких князів. Подбати, щоб
вони обидві звернулися до Росії за допомогою і вста-
новити над її землями протекцію, яка буде підготов-
кою до майбутнього панування над ними.
8. Підготовити австрійського короля, щоб він про-
гнав турків з Європи, а коли завоює Царгород, то ней-
тралізувати його, або втягнути у війну зі старими
європейськими державами, або відступити йому ча-
стину, ним завойовану, щоб пізніше те забрати.
9. Коли Швеція буде розчленована, Персія пере-
можена, Польща підкуплена, Туреччина завойова-
на, наше військо об'єднане, Чорне і Балтійське моря
перебуватимуть під охороною наших кораблів, от
тоді треба дуже обережно запропонувати кожному
зокрема, насамперед урядові версальському, потім
урядові віденському, поділити з ним владу над сві-
том. Як один з них прийме пропозицію, що станеть-
ся з певністю, коли підлестити їх амбіції й самолюб-
ство, тоді використати його на те, щоби знищити
99
іншого. Потім знищити і того, що лишиться в бо-
ротьбі, наслідок якої не підлягатиме жодним сум-
нівам, бо Росія тоді безроздільно володітиме цілим
Сходом і великою частиною Європи.
10. В тім разі, що, зрештою, не є правдоподібним,
коли б вони обоє відмовилися від російської пропозиції,
то треба зробити так, щоб між ними виникли свар-
ки й вони вичерпали себе взаємно у боротьбі. Тоді в рі-
шучу хвилину Росія навалиться на Німеччину зі сво-
їм військом, яке приготує заздалегідь. У той же час у
Росії будуть два сильні воєнні флоти Чорного і Бал-
тійського морів. Просуваючись Середземним морем і
океаном, ті орди заллють Францію з одного боку, а Ні-
меччину з другого. А як ті дві країни будуть перемо-
жені, то решта Європи піде під ярмо легко і без опору.
У той спосіб можна і належить підкорити Європу».
На початку 40-х років Франція на деякий час від-
мовилася від активної антиросійської політики і Гри-
гор присвятив себе військовій службі. З 1742 року брав
участь у війні за австрійську спадщину (1740-1748)36.
Коли він перебував в армії, 26 травня 1742 року в Яссах
помер Пилип Орлик, який був для нього не тільки бать-
ком, а й другом, порадником і керманичем. Молдавсь-
кий господар Костянтин Маврокордато, який високо
шанував гетьмана, влаштував йому пишний похорон.
Наприкінці 1743 року Григор приїхав із діючої ар-
мії і почав шукати архіви батька, які мали першочер-
гове значення для України і Франції, але знайшов не
всі документи, частина їх зникла назавжди.
У 1744-1747 роках Орлик брав участь у захопленні
Вайсенбурґа, воював під Пафойфеном, Монсом і Шар-
100
леруа, був при облозі Намюра й Року, брав участь у
битві під Лявфельдом.
За великі заслуги перед Францією в жовтні 1744
року Людовік XV нагородив Орлика орденом Святого
Людовіка і щорічною пенсією 800 ліврів.
3 грудня 1747 року у Версалі в присутності короля й дво-
ру граф Григор Орлик одружився з панною Луїзою-Оле-
ною ле Брюн де Дентевіль, що походила із стародавнього
французького шляхетного роду, який був посвоячений з
родинами Куртенуа та Рошешуар, свояками короля.
Придане дружини дало змогу Орлику екіпірувати
драгунський полк «Royal suedois» («Королівські шве-
ди»), командиром якого він став. Полк стояв у Лотарингії
в Комерсі поблизу замку Дентевіль. Один півескадрон
полку був із запорожців. У полку служили племінники
Григора, діти його сестри Анастасії і шведського гене-
рала Штайнфліхта, Карл і Пилип Штайнфліхти.
Замок Дентевіль.
