Ледащо

  Боровиковський Левко
?           ЛЕДАЩО 
            Баляда 
Зле подумай,— то лукавий 
Мов за руку поведе. 
Недалеко від Полтави, 
Де широкими гіллями 
Ліс над Ворсклою гуде,— 
З предка, з діда хуторами 
Незавидний жив козак. 
Сотник-предок на полях, 
З яструбами-козаками, 
І з вильотами, усами, 
Сіяв ляха по степах: 
Шаблю — кіска вищербляла, 
Шапка — маком розцвітала. 
Коник — соколом літав… 
А у внука над стіною 
Шабля вищербилась — ржою. 
Кінь — на стійлі задрімав, 
Замість шаблі та рушниці 
Брязка чарка по полиці, 
Ляха — в пляшці воював. 
Те, що предки потом збили, 
Скарб, худобу накопили — 
Все козак прогайнував: 
Сіли злидні хуторами, 
А наслідничок — руками 
Кішці й хвіст не зав’язав… 
Що ж задумав? Він душею — 
І без праці, без трудів — 
Поєднать схотів чортів; 
І північною добою 
Із руки своєю кров’ю 
Лист лукавим написав, 
І зжидав гостей на лаві… 
(Зле задумав — а лукавий 
Мов над шиєю стояв). 
Жде та жде їх… Під полою 
Поле й ліс приспала ніч. 
Вже понурою порою 
Півень проспівав північ. 
Світло в небі догоряло: 
Все, як в кладбищі, мовчало — 
Не шархне на гілці лист… 
К світу — вихрі закрутили, 
Писк піднявши, пси завили: 
Бризки, регіт, гомін, свист! 
Вся земля заколихалась, 
Стая пугачів зібралась 
На оселях в хуторах, 
На воротях, на тинах… 
Чорт із двірнею своєю 
Вперся в хату — за душею 
І, як в бурю грім, гримить: 
«Ти бажав на душу свата? — 
Я твій сват! Та людська хата 
Не для нас…— Чорти! Беріть! 
Будем в пеклі душу гріть!.» 
І з громовими словами 
Двірня,— в пір’ї, в ковтунах, 
Ланцюгами, кайданами 
На руках і на ногах,— 
Козака кругом вмотали. 
Як листок, козак трусивсь! 
(Чорт на страхи не дививсь). 
Грім креснув, і дощ полився… 
В ад тягли… Козак моливсь… 
І аж в пеклі б опинився — 
Якби не…— пробудивсь. 
             Село Милюшки, 1830.