Бомба для голови

Науман зустрівся зі своїм колишнім підлеглим в СС Госсом наступного дня.
— Старий говорив мудрі речі, Госс. Він говорив так, ніби він не в тюрмі, а в себе дома. Він не з хвастунів, але я правильно зрозумів: невдовзі ми його зустрічатимемо біля тюремних воріт з національним прапором. Він згоден фінансувати наш рух. Отже, головне питання — оренда приміщень, друкарні, кадрові працівники — відпадає само по собі. Є одне розходження: він хоче диктувати нам свої умови, і багато з його умов ми приймемо. Але він хоче зробити нас своїми шавками; він хоче, щоб ми тягали йому каштани з вогню. А мені цього дуже не хочеться робити. Він хоче, щоб наші ідеї працювали на його індустрію, а я хочу, щоб його індустрія працювала на нашу ідею.
— Тут можливий компроміс.
— Не певен… Не знаю… Він, коли повернеться у свій картель, зразу ж увійде в орбіту світових економічних зв’язків. І його підімнуть американці. А для них доля Німеччини — ніщо. Вони не будуть воювати за наш Ельзас, Бреслау, за наш Кенігсберг. Ми будемо. Отже, побачимо. А поки що виконуємо його вказівки й беремо на озброєння його програму… Викликайте цього капітана… Як його звати? Я забув.
— Тадден. Адольф фон Тадден.
— Ага, Тадден. У нього хороше Ім’я, я згадую імена по лінії асоціативного зв’язку, — зауважив Науман, — і готуйте його до діла, треба думати про партію, в назві якої буде слово «демократія». Взагалі, він найкраща кандидатура: сестру стратили оті «прокляті наці», а сам сидів у тюрмі в червоних у Польщі, та й дядько — шанований євангеліст… Ви певні, що історія з сестрою не вплине на нього в майбутньому?
— Певен, — відповів Госс. — Він істинний німець. При фюрері він відчув велич державної могутності, а цього забути не можна. Він був капітаном переможної армії, а тепер він «проклятий німець». Ні, він ніколи не зрадить свого минулого…
— Гаразд, — сказав Науман, — згоден. Тепер друге: Дорнброк просив зайнятися його захистом через нашу пресу. Я думаю, це справа для вас. Причому його чіпати не треба. Будемо валити тих свідків, котрі дають показання проти старого…
3
Після того як Нюрнберзький трибунал засудив Дорнброка до дев’яти років ув’язнення, він через своїх юрисконсультів звільнив усіх співробітників, які на процесі свідчили не на його користь.
Кожному з цих співробітників вручили синій пакет з надрукованим у друкарні текстом: «Дякуємо вам за роботу, ваших послуг концерн більше не потребує. З найкращими побажаннями».
Підпис був нерозбірливий.
Коли звільнені з роботи звернулися із скаргою в окупаційну союзницьку комісію і до властей Бізонії, Дорнброк — знову ж таки через своїх юрисконсультів — відповів, що в зв’язку з декартелізацією і скороченням обсягу роботи він надто обмежений у коштах і не може платити гроші людям, які практично тепер ні за що не відповідають.
Звільнені звернулися до суду, вимагаючи поновити їх на роботі й видати компенсацію. Дорнброк уповноважив юрисконсультів відстоювати інтереси концерну, а сам з іще більшою, скрупульозною наполегливістю заходився вивчати проблеми атомної промисловості й пов’язані з нею суднобудування, ракетобудування, а, також електронно-обчислювального планування.
Але його колишні службовці завдали йому несподіваного удару: в суді першої інстанції звільнення визнали протизаконним — це з усією старанністю довів адвокат Бауер.
— Хто цей Бауер? — спитав Дорнброк Джона Лорда.
— Молодий хлопець… Його ніхто не вважав зіркою, він займався розлученнями… З баварського села, закінчив технологічний і юридичний факультети університету. Батько в нього давно помер, дядько має одну корову, а сам він лише в сорок п’ятому відсвяткував своє двадцятиріччя… Я спробую звести ваших юристів з полковником Радтке — мабуть, ми зможемо протягнути його на посаду заступника шефа контррозвідки.
…Бауер увійшов до Радтке визивно-спокійний.
— Сідайте, пане Бауер, добрий день, радий познайомитися з вами, — сказав полковник.
— Добрий день, — сухо відповів Бауер, — Чим викликана необхідність нашої зустрічі?
— Тим, що ми з вами робимо одне діло. Охороняємо конституцію республіки. Я — в тиші цього кабінету, ви — під юпітерами кінохроніки в залі земельного суду. Отже, моє перше запитання: ви член Комуністичної партії Німеччини?
— Звичайно, ні.
— Ого? Не просто «ні», а «звичайно, ні»! Чому така категоричність?
— Я християнин.
— У своєму виступі в справі про звільнення співробітників Дорнброка ви говорили ось що. — Радтке надів окуляри, взяв зі столу папку, розгорнув її й почав читати: — «Навіть тепер, коли демократія гарантована законом у нашій республіці, нацистський злочинець Дорнброк з-за грат ландсберзької тюрми все ще чинить розправу з небажаними йому людьми лише за те, що вони казали правду!» Це ваші слова?
— Мої. Що ви можете заперечити в цьому твердженні?
— Багато чого, — відповів Радтке. — По-перше, Дорнброк не нацистський злочинець… Він воєнний злочинець… Якби він був нацистом, то не відбувся б таким м’яким вироком. Його провина — це провина солдата, який за всіх обставин зобов’язаний бути патріотом своєї вітчизни, тобто виконувати накази вищого командира. Командир Дорнброка рейхсміністр Шпеєр — справжній нацистський злочинець, це безперечно, — віддавав йому накази… Як міг Дорнброк не виконати наказ в умовах гітлерівської диктатури? Назвіть мені хоча б одну серйозну людину, яка мала б вагу в суспільстві і яка б не виконала наказу міністра?
— А Тіссен?
— Тіссен? Той самий банкір Тіссен, який десять років платив Гітлеру, а потім дезертирував у табір ворога? Він тепер у пошані, але особисто я ставлюсь без симпатії до тих, хто воював з режимом, відсиджуючись у бернських готелях чи в лондонських розвідцентрах. Мужність фельдмаршала Віцлебена мені ближча. Далі, пане Бауер. — Полковник знову розгорнув папку.
І Бауер подумав: «Прокляття… Я можу боротися на людях, а віч-на-віч з начальством боюся, стаю безпорадним і нічого путящого не можу відповісти. Мій дід був такий самий, батько також… Селяни обурюються тільки на другий день після того, як їх образили».
— Ви твердите, — вів далі полковник, — що Дорнброк, сидячи за тюремними гратами, звільнив з роботи своїх співробітників. Це порушення конституції, і мені хотілося б припинити подібного роду діяльність засудженого воєнного злочинця. Які факти є у вашому розпорядженні?
— На це запитання я не буду відповідати…
— Це ваше право, пане Бауер, але якщо Дорнброк притягне вас до суду за неправдиві звинувачення, вам доведеться давати пояснення прилюдно або, якщо ви дуже дорожите джерелом інформації, сісти в тюрму, в камеру неподалік від Дорнброка, — засміявся полковник.
— Коли я скажу, що ці дані до мене надійшли від одного із співробітників окупаційних держав?
— Ви підтримуєте з ними контакти по офіційних каналах?
— На це запитання я не стану відповідати.
— Тоді, може, ви скажете мені, хто звернувся до вас із проханням захистити звільнених з роботи?
— Радник Доре. Його звільнили, хоча він пропрацював у концерні двадцять п’ять років.
— Він звернувся до вас за чиєюсь рекомендацією?
— Мене це не цікавило.
— Який гонорар ви одержали за роботу?
— Мої гонорари відомі скарбничому нашої адвокатської гільдії.
— Але мені важливо знати: чи одержали ви якусь додаткову винагороду? Вам, напевне, невідомо, що син радника Доре працює в Східному секторі і є членом Компартії? Вам відомо, що вашу промову оборонця на суді передрукували на Сході під заголовком «Обвинувачення реваншизму в Західній Німеччині»?
Полковник підождав, поки Бауер переглянув статтю, і сказав:
— Ми, звичайно, будемо розслідувати ваше твердження про те. що Дорнброк керує справами, сидячи в тюрмі. Коли це підтвердиться, ми зажадаємо додаткового суду над ним. Ми будемо нещадні, смію вас запевнити. Сподіваюсь, ви не відмовитесь допомогти нам у такому розслідуванні?