Відчай

Рюміна засудили й розстріляли.
Були також засуджені й розстріляні Комуров і Влодимирський.
Абакумов, обвинувачений (після захоплення Берії в сталінському Кремлівському кабінеті) у фальсифікації «ленінградської справи» і садистських звірствах, сидів у Лефортовській тюрмі; дати будь-які показання відмовився категорично; слідчого відхилив.
Коли до нього в камеру прийшов генерал, працівник ЦК в минулому, призначений (після арешту Берії) заступником Головного військового прокурора, який проводив реабілітацію всіх необгрунтовано репресованих, Абакумов похмуро спитав:
— У чому справа? Я ж сказав — ніяких показань не буде. Крапка і ша. І взагалі — хто ви такий? Я вас раніше не бачив.
— Я заступник військового прокурора.
Абакумов зареготав: у цьому його веселому, зухвалому реготі не було нічого награного чи, більше того, істеричного:
— Ти мені баки не забивай, «прокурор»! Ні на Луб'янці, ні в Лефортові ноги прокурора не було й не буде! Це наша вотчина! І на біса зі мною комбінації крутити, я їх всі напам'ять знаю!
Генерал вийняв посвідчення, підписане Прокурором СРСР, простяг Абакумову:
— Ось, ознайомтесь…
Той узяв червону книжку, розгорнув, читав довго, ворушачи губами, разів п'ять, не менше, потім книжку акуратно закрив, повернув її генералові, обхопив голову руками й став повільно розхитуватися з боку в бік, повторюючи:
— Все… Все… Все… Все кінчено… Кінець… Кінець Державі… Кінець батьківщині, кінець святому ділу, кінець, кінець, кінець…
…Назавтра став давати показання, вишкрібатися.
Тримався зовсім байдуже, лише один раз розбушувався: «Я санкції на розстріл лікаря Шимеліовича й Етінгера не давав! У паперах генералісимуса шукайте!»
Був засуджений до розстрілу.
Розстріляли.
«Золоту Зірку» Героя Радянського Союзу Всеволод Володимирович Владимиров (Ісаєв) одержав з рук Ворошилова, який разом із Сталіним і Молотовим шістнадцять років тому підписав список на розстріл учителів і друзів Ісаєва товаришів Уборевича, Антонова-Овсієнка, Постишева, Блюхера, Піляра, Сироєжкіна — немає ліку цьому списку.
Ісаєв потиснув руку «народному президентові», але обов'язкових у таких випадках слів подяки не виголосив, повернувся на своє місце за столом засідань, а перед початком колективного фотографування пішов, сказавши, що нездужає.
Через місяць він почав працювати в Інституті історії над темою «Націонал-соціалізм, неофашизм; модифікація тоталітаризму».
Ознайомившись із текстом дисертації, секретар ЦК Суслов порекомендував присвоїти товаришу Владимирову звання доктора наук без захисту, а рукописи вилучити, передавши у «спецхран».