Незвичайні пригоди Марко Поло

На воді погойдувався десяток рибацьких човнів. Рибалки витягали сіть, у якій тріпалася срібляста здобич. На березі палахкотіло багаття. Полум'я лизало закіптявілий мідяний казан. Дві жінки готували їжу. Над водою стелився дим.
Корабель по фарватеру Сан-Ніколо входив у лагуну. Мандрівники все ще мовчки стояли на палубі. По каналу Сан-Марко сновигали гондоли. Невтомні веслярі, перекидаючись жартами, вправно орудували веслами. По-осінньому барвисті сади Сан-Джорджіо ніби слали мандрівникам свій привіт.
І ось перед ними виріс острів Ріальто з палацами, будинками й хижками. Білі чайки сиділи на дубових палях, що позначали фарватер. Небо щедро заливало світлом мерехтливу лагуну, усіяну гондолами, рибацькими барками, човнами-хижками і галерами. Коричневі, жовті, білі вітрила майоріли навколо. Вдалині з'явилася П'яцета. Сяючи білими стінами, здіймався над водою» в усій своїй красі палац дожів. На банях собору святого Марка блищали золоті хрести. Двоє сенаторів у червоних плащах прямували з своїми слугами до П'яцети. З дзвіниці линули урочисті звуки.
— Оце і є Венеція, Ашіма, — сказав Марко Поло.
Кам'яний лев дивився на лагуну. Святий Теодор посміхався з високої колони.
Вони повернулися на батьківщину.